Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП

Російська Федерація ось-ось завдасть військового удару по суверенній Україні. У цьому вже кілька тижнів намагаються переконати весь цивілізований світ провідні західні медіа. Чи то з легкої руки Вашингтона, чи то з важкої лапи Москви, поважні аналітичні видання та легкокрила бульварна преса активно інтерв’юють кремленологів і публікують мапи можливих напрямів російського вторгнення. Однак, поява кожної наступної публікації з деталізованими планами воєнних дій і майбутньої окупації підштовхують до думки про удавану можливість прямої військової агресії Росії щодо України.

Упродовж цього тижня низка американських видань на кшталт Financial Times, Washington Post, New York Times, а також агентство Bloomberg викрили плани Кремля із вторгнення вглиб української території. Посилаючись на анонімні джерела в американській розвідувальній спільноті, заокеанські журналісти оприлюднили основні деталі російських планів. Судячи зі супутникових світлин, наразі армія РФ зосереджується у чотирьох точках – поблизу Єльні (Смоленщина), Боєво (Воронезька область), Персіановки (Ростовська область) та в Новоозерному (окупований Крим). Там вже зібрали орієнтовно 70 тисяч військових (50 батальйонно-тактичних груп), танки, артилерію. Цей контингент нібито ще збільшиться понад удвічі – до 175 тисяч армійців РФ. Та все це брязкання зброєю поки лише метод залякування, щоб схилити до поступок і офіційний Київ, і Захід.

Натомість у суботу справжньою сенсацією розродилася «жовтувата» німецька газета Bild. Таблоїд змалював сценарії вторгнення до України та окреслив план-максимум Кремля. Імовірний напад заплановано на початок 2022-го, він складається з трьох етапів. На першому російська армія візьметься за Південь, щоб відрізати доступ до Чорного й Азовського морів, а також відновити повноцінне постачання до окупованого Кримського півострова. На другому – танкові частини повинні захопити Харків, Полтаву та Дніпро. Нарешті на фінальному етапі РФ піде в наступ на Київ (зокрема, з території Білорусі) та після захоплення української столиці намагатиметься закріпитися на лінії Коростень-Умань-Піщанка. Таким чином, Росія нібито намагатиметься захопити майже 2/3 території України.

Сумніви щодо реалістичності такого сценарію виникають не лише через масштаби агресії. «Взяття» танками двох міст-мільйонників і півмільйонної Полтавської агломерації взагалі виглядають мережевим мемом у стилі Другої світової. Безперспективність застосування бойових бронемашин в умовах міста довів не тільки провальний штурм Грозного січня 1995-го, а й ще свіжі епізоди війни на Донбасі на кшталт боїв за Дебальцеве. Є сумнів, що навіть глухе до критики російське керівництво готове до сотень «вантажів 200», які обов’язково поїдуть до тамтешньої глибинки внаслідок невідворотної після повномасштабного вторгнення партизанської війни. Тож змальований Bild «апокаліпсис» навряд чи реальний. Але свій вагомий внесок у кампанію дезінформації та залякування ця публікація точно зробила.

Чи хочуть росіяни війни? На це євтушенківське запитання немає однозначної відповіді. Своєю новою статтею архітектор режиму Путіна Владіслав Сурков пригрозив «розпакувати стабільність». Із псевдофілософським пафосом він констатував неспроможність Заходу вирішити жоден із наявних конфліктів без участі Росії, що не втратила імперських інстинктів і консолідує суспільство «хаотизацією сусідньої держави». В окупації Криму за Сурковим, однак, винні Сполучені Штати. Вони ж-бо залишаються головним постачальником різноманітних безладів на світовий політичний ринок. Мовляв, Росія лишень повторила за Вашингтоном. А на десерт спрогнозував новий історичний цикл без «багатобагатополярності, параду пострадянських націоналізмів і суверенітетів», у якому Москва отримає частку в новому збиранні земель та підтвердить свій статус у невеликий групі справжніх глобалізаторів. Наостанок же Сурков пообіцяв, що Росія розширюватиметься, бо це не добре чи погано, а «оскільки це фізика».

Підтакує йому і секретар Радбезу РФ Ніколай Патрушев. Для початку він в інтерв’ю назвав Україну «американським протекторатом», напророкувавши йому долю скинутого за кілька тижнів афганського прозахідного режиму. А потім, і вусом не повівши, заявив про відсутність агресивних планів щодо сусідньої країни та закликав США… переконати офіційний Київ зупинити обстріли окремих районів Донеччини та Луганщини й взятися за виконання Мінських угод. І головне, не залишився осторонь нового витка загострення і сам російський вождь. Владімір Путін ініціював предметні переговори з НАТО задля конкретних, юридично закріплених домовленостей про відмову від розширення Організації Північноатлантичного договору на Схід, передусім за рахунок потенційного членства України.

Публічна відмова альянсу та американської адміністрації від подібної угоди не забарилася. Та в умовах браку звитяг на посаді президента Сполучених Штатів і подальшого створення інформаційного шуму навколо вторгнення до України Джозеф Байден рано чи пізно може схилитися до великого порозуміння з Москвою в ім’я миру в усьому світі. Спровокована іграми розуму спецслужб медійна істерія розв’язує руки до такого сценарію, де безликі західні технократи йдуть на поступки Росії, аби запобігти подальшій ескалації. Цинічно, але реальна війна може нашкодити Україні менше, ніж її гібридний симулякр із новими «Мюнхенами». Та від розуміння цього далекі не лише на ситому Заході, а й у зайнятому

от POSTUP