Святкова українська зима. Частина IV

Леся БАЛУЦЬКА, ПОСТУП

Продовження. Початок у попередніх числах ПОСТУПу

Сів у санки Миколай

В шубі, в теплих рукавицях.
Янголятка, підганяйте,
Щоб на землю не спізниться.
Маємо чого радіти.
Добре знаєте всі, діти!
Долетіла до нас вість,
Що до нас в дорозі гість.
Хто це? Кожен пам’ятай –
Це святий наш Миколай.

Свято Миколая – чи не найулюбленіше свято усіх дітей. Для дорослих воно зазвичай супроводжується чималими витратами коштів і часу, бо діти іноді такого забажають у листах до святого Чудотворця, що справді, аби виконати ці наївні й водночас такі наполегливі побажання , без чудес не обійтися.

Але чого не зробиш задля радості своїх найдорожчих дітей, які з довірою і трепетом розкривають вранці пакунок , плескають у долоні і одразу ж снідають цукерками. Оселя наповнюється мандариновим запахом, а дитина із щоками , набитими ласощами, прямує подивитися, чи не обділив, бува, святий Миколай її батьків.

Це свято справді овіяне загадкою і трепетом, принаймні доти, доки діти вірять у доброго святого, який кладе під подушку омріяні подарунки. Вже за місяць малеча старанно, каліграфічними літерами починає вправлятися в епістолярному стилі, пишучи Миколаєві листа, та адресуючи до небесної канцелярії. А далі з нетерпінням очікують на таємничий прихід чудотворця.

Примощуся на подушку, а долоньку попід вушко
Ні, не сплю я, не дрімаю, Миколая виглядаю…

Напевне рідко можна зустріти батьків, які б попри патологічну неслухняність своїх нащадків, таки б втрималися від спокуси обдарувати радістю дитину і замість подарунка поклали біля ліжка довгого прута. З таким випадком , щоправда, я особисто знайома. І хоч не знала всієї передісторії вчинків малої нечемноти, все ж пошкодувала цю дитину, яка вранці, попри погрози знервованих батьків, все ж сподівалася на милість святого Миколи і з завмиранням серця перекидала матраци на ліжку, у пошуках бодай натяку на подарунок. Аж тут – різка. Ще й повчальний вигляд предків: «А ми тобі казали!». Не уявляю, яка була реакція дитини, але впевнена, що слухнянішою від такого повчання вона не стала.

Та не будемо вдавати в усі тонкощі виховного процесу, який, як видимо, іноді кульмінується саме на свято Миколая. Звернемося до історії цього радісного свята та дізнаємося, ким же був за життя святий Миколай і за які вчинки він прославляється у світі вже упродовж багатьох століть.

З історії про святого Миколая

Про святого Миколая існує багато давніх переказів та легенд. Правдоподібно, що Миколай народився у грецькому місті Патара, провінція Лікія, що у Малій Азії, у християнській родини. Звідси і відповідне виховання Миколая. Його дядько був єпископом і дбав про духовну освіту свого племінника. Ще в молодому віці він висвячує Миколая на священика. Коли ж померли батьки Миколая, молодий душпастир вирішує скласти пожертву з усього успадкованого від них майна для потребуючих.

У той час один співвітчизник Миколая з невідомих причин втратив усі свої кошти. Жодних засобів до існування у родини не залишилося. А мав цей безталанний трьох доньок, яких і вирішив спонукати до заробітку власним тілом. Коли священик Миколай дізнався про злий намір безнадійного батька, вирішив допомогти дівчатам, аби вони не пішли знеславленою дорогою. Тож тричі він крадькома підкидав до дверей їхньої хати мішечки із золотом, використавши які, дівчата успішно і чесно влаштували своє життя. Коли Миколай втретє підкидав мішечок, батько дівчат упізнав свого добродія.

Звідси, очевидно і традиція таємних подарунків, на знак вшанування благородного вчинку святого Миколая, особливо тим, хто найдужче потребує допомоги.

Згідно численних оповідань і переказів, життя святого Миколая було посвячене спасінню віруючих та глибокій самопожертві в ім’я любові до ближніх. За свого покровителя Миколая мають мореплавці (часто це пов’язують з ймовірною приналежністю його батьків до рибальської професії).

Окрім цього, мають місце твердження, що Миколай, уже будучи єпископом, брав участь у Першому Вселенському (Нікейському) Соборі 325 року, на якому було укладено та затверджено «Символ віри».

Існує цілий перелік чудес, які за своє життя вчинив святий Миколай. Є свідчення, що він навіть воскрешав померлих. На сьогодні чудотворець є одним з найбільш шанованих святих у християн Східного та Західного обрядів.

Помер святий Миколай близько 345 року в місті Мірі Лікійській— стародавнє місто у Лікії, поблизу сучасного турецького міста Демре (Анталія, Туреччина). Там його і було поховано, а на місці збереження нетлінних останків збудовано церкву. Коли ж в 11 столітті місто захопили мусульмани, вірні перевезли мощі святого Миколая з Міри до міста Бар, що в Південній Італії. Згодом там було зведено церкву, а вшанування святого чудотворця швидко поширилося серед християн католицького Заходу.

Святий Миколай сьогодні

йЩе 8 грудня у козацькому селищі «Мамаєва Слобода», що у Києві, було відкрито офіційну резиденцію Святого Миколая. Дійство відбувалося в рамках традиційного етнофестивалю «Різдвяна Країна Мрій». Діти зустрічали святого, який, через погодні умови приїхав, не традиційно на санях, а на возі, запряженому кіньми; випікали медові пряники та «миколайчики», а святий зачитував дитячі листи та частував у свою чергу дітей привезеними із собою гостинцями.

Справді, із наближенням свята Миколая у багатьох містах України відкривалися канцелярії святого, у яких проводилися підготовки до свята. Так, у львівській канцелярії святого Миколая за кілька тижнів до свята почали працювати помічники благодійника. Це в основному школярі та студенти, які приймали від дітей замовлення та виготовляли подарунки. Саморобні іграшки, листівки, витинанки та інші цікаві речі були спрямовані у день святого Миколая дітям із неблагополучних сімей.

У сам же День святого Миколая Львів ніби перетворився у театр двійників, адже усе місто було вщерть переповнене перевдягнутими Миколаями. «Чудотворці» зупиняли дітлахів, розмовляли з ними, запитували вірші і нагороджували подарунками. Окрім цього, численні Миколаї були залучені до участі у благочинних акціях, які стартували заздалегідь до початку свята і продовжували тривати у сам святковий день.

Сьогодні, у час інформаційного суспільства напевне складно тривалий час зберігати у таємниці від дитини справжню традицію свята Миколая та істинне походження тих бажаних речей, які вона щороку вранці (а часом ще уночі) знаходить у себе біля ліжка. Збереження святкової інтриги є дуже важливим як для самої дитини, так і для її батьків.

Не стану вдаватися до характеристик усіх можливих випадків, пов’язаних з цим святом, однак, є безліч дітей до яких, в силу різних причин Миколай таки не приходить, або ж приходить рідше та зі скромнішими подарунками, ніж до інших. Звідси і постає необхідність благочинності, приуроченої до цього дня.

Загалом же, для дитини , яка щиро вірить у святого Миколая, дуже боляче дізнаватися про присутність її батьків у процесі містичного дійства – нічного підкладання подарунків. Тому малечі, яка перебуває на порозі втрати цієї довіри у чудодійство і безпосередню присутність святого Миколая біля її подушки у святкову ніч, варто пояснити про існування у святого посередників, якими в даний час виступають батьки та родичі дитини. Адже дітей, он як багато, а Миколай один. Такі пояснення значною мірою залежать і від віку дитини та ступеня її віри у дива.

Пригадую як у дитинстві довго губилася у здогадках про істинне існування святого Миколая. Після неуспішних спроб схопити його у ночі за руку, вдалася до іншої розвідувальної стратегії: довго ходила за своєю мамою і набридливо канючила: «Правда, що то ви з татом подарунки мені кладете, а не Миколай?». Після тривалої мужньої конспірації, мама нарешті здала свої оборонні позиції і змучено промовила: «Правда!». На що слідувала моя несподівана реакція. З очами, повними сліз, образи і докору я промовила: «Не треба було мені казати!». Розвіялася казка, а з нею пішла у забуття ще одна часточка безтурботного дитинства.

Так чи інакше, свято Миколая вчить усіх нас бути милосерднішими та добрішими, пам’ятати про потреби не лише найрідніших та найближчих нам людей, але й про тих, про кого н`ікому подбати в принципі, а особливо у цей знаменитий своєю жертовністю день. Бо як писав святий Франциск з Асиджу: «даючи – ми багато отримуємо, забуваючи про себе – себе знаходимо…». Тож нехай свято Миколая не зводиться до суто матеріального споживацтва, а зможе, зберігаючи інтригу духовної таємничості, допомогти кожному стати кращим і якщо не для когось, то принаймні, для самого себе.

от POSTUP