 |
|
Арт-Поступ »
ПРЯМА МОВА |
|
|
|
|
|
09.06.2005 Микола КУМАНОВСЬКИЙ: 18 годин на добу я думаю |
|
|
| Розмовляла Інна КОРНЕЛЮК, Луцьк -- Львів |
| |
Дивлячись на репродукції його філософських картин у журналі "Сучасність", читаючи епатажний роман Забужко "Польові дослідження з українського сексу" про того "збіса доброго художника" й чекаючи у готичному волинському нічному клубі на п. Кумановського, навіть не знала з чого почати розмову, точніше, інтерв'ю. Зроду не щастило бачити таких дивовижних й талановитих людей, як художник Микола Кумановський.
Екстравагантність мислення Кумановського межує з екстравагантним способом життя вільного художника, який у 50 років знайшов, як порозумітися з молодою жінкою, бо чоловік таки на зустріч прийшов гарний і запитав відразу: "Ви журналіст?" Не маючи ані найменшого уявлення про зовнішність відомого куди більше поза межами України художника, мало не подумала, що в Луцьку такий пароль для знайомства. Відгукнулася, що так, журналістка і чи він, бува, не Микола Кумановський. "Ні, я його брат". Підозра з'явилася вчасно: журналісток теж можна розігрувати. Проте на столі біля кави майже ненароком опинилася книжка Оксани Забужко, з якою Кумановський не зовсім добре прощався: "Заховайте цю книжку подалі". Пригадуючи знаменитий студентський лозунг Сорбонни: "Будьте реалістами, вимагайте неможливого", прохання дивовижного художника виконала одразу ж.
Прошу не нагнітати на Кумановського, який чомусь не хотів бачити своє фото в львівській газеті, зрештою, мистецьку освіту він здобував таки у Львові. Вихід один: читач зробить спробу сприйняти цей шмат художньої культури потойбіч усіх відомих нам набутків культурної історії. Микола Рябчук колись написав про Кумановського так: "Провінція закінчується там, де починається культура -- обробка, облагородження, виховання, освіта, розвиток, шанування, плекання (...). Тож нехай нікого не дивує відвертість цієї розмови.
-- Чому Ви досі в Луцьку й не переїхали куди-небудь у кращі краї, може, навіть і за кордон?
-- Я -- у Луцьку, а не Луцьк для мене.
-- Мені розповідали, що Вас тут дуже просто знайти: лише запитати де живе Микола Кумановський - і відразу покажуть. Вірите, що я могла Вас у такий спосіб знайти?
-- Чом би й ні? Якось мене шукав Володя Цибулько: їхав таксівкою центром Луцька десь о 24.00 й надумав заїхати до мене в майстерню. Побачив на шляху хлопця і запитав: "Слухай, ти не знаєш де тут майстерня Кумановського?" "Знаю. То мій тато".
-- А що Ви вночі робите в майстерні? Невже працюєте 18 годин на добу, п'єте багато кави й курите цигарки?
-- Майже 18 годин на добу малюю й стільки ж думаю. Із того малювання деяке сміття можна й повідкидати... Та, напевно, маю право і таке малювати.
-- Чи варто так себе виснажувати?
-- Знаєте, то як у жінок цикли. Умовно кажучи, циклічність моїх думок не місячна, а кількарічна (по 5-10 років). Нинішній цикл моїх робіт називається "Умовні українці".
-- Що Ви як художник чи як людина вкладаєте в поняття "умовності", якщо йдеться про українців?
-- Умовні одиниці, умовні типажі, котрі екзистенційно переживають і животіють собі в Україні. Може, українське існування таке ж, як і в англійця, хіба з тією різницею, що англієць не думає про свій город: копати чи не копати? От умовний українець тільки про свій город і думає. Тому що українці, як на мене, всі -- на одне лице й вбрані як один.
-- Дуже мило. Без жартів, опишіть, будь ласка, в що я вбрана.
-- Коричнева спідниця й гарна фігура.
-- Жартуєте, це ж, якщо Вам повірити, моє "лице"?
-- Ще чорні панчохи.
-- Ні, пане художнику, сині панчохи.
-- Видалися темними. То вже мене трохи примушує думати... Ви вбрані в гарну фігуру (Посміхається. -- Авт.).
-- А як Вам подобається образ "синьої панчохи"?
-- Ні, "синя панчоха" -- не те... Та Ви мені подобаєтеся радше як співрозмовниця.
-- Хтозна, чи жінки-письменниці не є умовними "синіми панчохами"?
-- Знаю, до чого хилите. Письменниць не читаю. Не полюбляю читати жіночу прозу й поезію. Крім однієї -- Айріс Мердок (Сміється. -- Авт.).
-- Змінимо ракурс: опишіть образ пропащої жінки.
-- Надзвичайно багато говорить. Опісля кількох випитих чарок швидко замовкає -- їй стає нудно і вона хоче з кимось до ліжка. Все.
-- Книжку, яка лежала на цьому столі, доки Ви її не попросили заховати, бува, не читали? Її написала українська авторка Оксана Забужко.
-- Стосовно Забужко, то мені неприємно, коли люди брешуть. Про мене чи про моїх друзів, немає значення. Звичайно, правда, як і монетка: підкинеш її -- хто яким боком упіймає, така буде й правда.
-- У чому найбільша брехня Оксани Забужко в "Польових дослідженнях з українського сексу", які Ви так благородно попросили відкласти подалі з цього столу?
-- Ця жінка грає на своєму полі. Втім я сам полюбляю таку ГРУ -- футбол. Однак все-таки продовжую думати, що ГРА повинна бути на рівних. Розмова, до речі, -- теж.
-- Ви малюєте останнім часом жінок?
-- Про них не думав взагалі останнім часом. Чомусь жінки мене не зачіпали... Умовні чоловіки -- набагато цікавіші. Чому? Тому, що умовний чоловік може з двох рук годувати пташок або не може собі відрізати оселедця-чуба...Нема вже тих козаків, на жаль. Оселедець як символ відмежованості від совдепії, від Росії, від іншого світу. Метафор усіх тепер не пригадаю. Скажу одне: те, що роблять у нас умовні чоловіки, стосується не лише їх, а всього світу. Умовні чоловіки вміють і красти, і... Є в мене така картина, на якій намальовано двох злодіїв, які вкрали пса з його будою. Це також умовні українці.
-- Хотілося б побачити іншу Вашу картину, на якій -- оголена жінка з котом.
-- Цієї роботи Ви не побачите: вона в якомусь американському музеї. Вже забув точну назву того музею. На картині я малював жінку, через яку перескакує киця. Розумієте, є таке повір'я: якщо через покійника перескочить кіт, то це означає, що покійник не упир.
-- Одному своєму другові Ви пояснювали, що той кіт, який перескакує через жінку, -- Ви.
-- Поясню. Я вірю в упирів чи то упирок, коли йдеться про знання людської енергетики. Наприклад, коли жінка домінує над чоловіком, то не завжди тому, що вона -- sex-bomb, хоча в цих речах теж присутня величезна енергетика. Вона домінує над ним тому, що має свою чарівність, характерність (натяк на характерників. -- Авт.). Тобто якщо ця жінка забирає енергію в іншої людини, то...
-- Вона цю людину руйнує. Оксана Забужко на Вас негативно впливала -- аж надто, що могла зруйнувати?
-- Мене зруйнувати вона б не змогла. Ось чому між нами стався конфлікт. Оксана будь-кому здатна запудрити мізки, але не мені.
-- Знаю, що Ви поет.
-- Друга моя книжка "Слід у слід" таки вийшла друком, на відміну від першої. "Слід у..." -- малюнки равлика поезії. Про такого символічного равлика, який повзає по землі. Історія така: колись я жив у квартирі, яка раніше була просто під'їздом. Під ним був розташований підвал, в якому деякі люди тримали курей і півнів. Уявіть собі, цей пташник у міському будинку... Вранці, а точніше дуже зранечку, я нерідко прокидався від кукурікання півнів із підвалу. Коли сидів на кухні й пив ранкову каву, спостерігав як по землі совалися равлики, залишаючи срібний слід на червоному тлі килима.
-- А равлики звідки?
-- Я ж кажу, що колись замість тої хати був звичайний під'їзд. Звідки там взялися ті равлики не знаю, але ж постійно були там.
-- Ви згадували про свою першу книжку, яка так і не вийшла досі. Що то була за книжка?
-- "Кострубізми", в яких оповідаю про бубабістів, інших цікавих людей.
-- Чим можуть бути цікавими оповідання художника про письменників-бубабістів?
-- Наприклад, Ірванець розповідав мені, як бубабісти їхали заробляти якісь копійки. До Польщі. Єдина робота, яка їм трапилася, -- копати могили на цвинтарі. Полякам. Коли ж пан роботодавець зобачив, скільки ям бубабісти викопали, то дуже дякував, заплатив і відправив. Вони на ті гроші купували нові гарні костюми, в яких потім читали вірші в українських клубах -- усі дуже раділи.
-- Прояснили ситуацію, та що ж найцікавіше Ви оминули?
-- Бог все бачить. Бозя дивиться з неба і каже: "Який хороший Андрухович. А, може, б його на буряки послати?" (Сміється. -- Авт.). Розумієте, Андрухович вже не там копає, а саме в тому місці де має власну потребу.
-- Ви такими завершеними реченнями говорите. Автори переважно надуживають довжелезні словесні конструкції, які губляться в безконечності.
-- То Ваша коліжанка Забужко такими реченнями пише.
-- Чому Ви думаєте, що я подружка Забужко?
-- Щось Вас цікавить жіноча тема...
-- Мене як читача і журналіста цікавить місяць з обох боків, якщо Ви насправді поет. То чому Забужко так мальовничо розписала Вас у своєму скандальному романі?
-- Щоб поставити крапку, відповім на це запитання. Запам'ятайте і Ви, що Оксана Забужко надзвичайно вредна. Послухайте, всі тут -- дорослі дівчата. От Оксана хотіла ребйонка... тоді в Штатах. Можливо, я якоюсь мірою злукавив, що не погодився їй в тому допомогти. Я думав, що ця дитина їй потрібна була тоді для того, щоб отримати американське громадянство. Я не міг на це погодитися, тому ми не домовилися. Я вийшов із готелю, в якому ми разом жили, і пішов невідомо-куди. Так, я навіть не думав куди ж мені йти, та все ж не хотів отого зоряного неба та ін. |
|
|
|
|
Акти українських фотохудожників оцінили в Чехії |
|
|
| Інна КОРНЕЛЮК |
| |
|
У Чехії закінчився II Vіжнародний фотокемп (International Photocamp), в якому Україну представляли четверо молодих фотохудожників, двоє з яких завоювали дві нагороди iз п'яти можливих. На конкурсі традиційно присуджували I, II і III місця, крім того -- два призи: приз мера міста Добріховіце й приз чеського журналу "Фотомегезін". Табір із 70 фотохудожників, учасників фотокемпу, організатори облаштували на околиці Праги, в містечку Добріховіце, позаяк так зручніше, і там не менш красивий замок, в якому відбувалася виставка. |
| Детальніше>> |
|
|
|
АРТ-НОВИНИ |
|
|
| |
| |
|
Журнал "Пізнайко" -- обкладинка року в Україні в номінації "Дитячі видання". На початку червня відбулася урочиста церемонія нагородження переможців Першого національного конкурсу "Обкладинка року в Україні". Дитячий міжнародний журнал "Пізнайко" отримав золотий "ДААТ", який є символом визнання національної премії "Обкладинка року в Україні" в номінації "Дитячі видання". |
| Детальніше>> |
|
|
|
