 |
|
Історія у Поступі »
|
|
|
|
|
|
09.02.2004 Щастя служити своєму народові |
|
До 110-річчя від дня народження Осипа Лещука |
| Іван ПІДЛІСНИЙ |
| |
Сила, велич і безсмертя нашої національної ідеології в усі часи полягає у стійкості і непохитності поглядів на основні засади життя, у міцності ідейних переконань, у найкращих духовних надбаннях найвищої цивілізації, у безкорисному служінні своєму народові, в ідеї його звільнення від чужоземного поневолення, від політичних, моральних і економічних утисків. Історія України ХХ століття знає чимало людей з великої букви, які керувалися у своєму житті і своїй діяльності та творчості саме цими високими ідейними засадами.
Однак і сьогодні вони не отримали належної оцінки на рівні нашої історіографії, хоча і багато з них були позбавлені навіть життя за свої найкращі переконання про те, щоб нарід мав право на цивілізоване життя, був господарем своєї землі і своєї Держави, жив в умовах незалежності та рівноправного трактування в колі вільних народів.
У плеяду цих будителів української національної ідеї, невтомних діячів з великої букви справедливо зачисляємо Осипа Лещука -- священика, письменника, громадського діяча, людину непохитних поглядів на життя (загинув у сталінських таборах 28 серпня 1949 р., не йдучи на компроміс зі своєю совістю).
Народився він 6 січня 1894 р. у селі Стаї (сьогодні Стаївка), що на Сокальщині. Навчався у Белзі, закінчив українську Перемишльську гімназію. Відтак -- навчання у Віденському, а після війни у Львівському університеті, у Кромерижі, закінчив Перемишльську духовну семінарію. До цього був старшиною Української Галицької Армії, членом українського правління в Угнові. Був також Осип Лещук катихетом і професором Державної гімназії в Раві-Руській, парохом у селах Річки та Стаї, головою філії "Просвіти" в Раві-Руській, офіційним опікуном знедолених, головою Марійської дружини молоді та жіноцтва.
Як письменник залишив низку художніх творів (повістей і оповідань) та релігійних праць, деякі з яких уперше з'явилися українською мовою ("Етика", "Апольогетика", "Догматика"). Він мав свій неповторний письменницький стиль, який проникав оповіданнями, повістями і новелами у кожне читацьке серце, будив людину до самовдосконалення, до почування господарем на своїй землі. Сюжетами його творів були події Першої світової війни, а також селянська доля післявоєнного періоду.
У релігійних працях, яким віддав понад десять років зрілого життя, висвітлював найсуттєвіші питання людського буття і моралі, філософське розуміння вічності, місії людини на землі, значення духовних цінностей для самовдосконалення людини та ін.
В "Анкеті", яку як український письменник отримав від редакції часопису "Новий час" (ч.588), на питання "Чому Ви стали письменником?", писав: "Мене дуже заболіла наша національна руїна. Я шукав причини, чому наш сорокамільйонний народ не виборов собі своєї держави..., бо у нас не домагає авторитет, а звідси егоїзм і отамання. Це гидра, що шматувала і торощить наші ідеали. Тому муситься піднести в нас авторитет, а з цим, почуття відповідальності за свої вчинки. Це можна зробити літературою. Без Бога і релігії жодний авторитет неможливий. Для того я у своїх писаннях і підношу: Бог і Вітчизна...".
Далі він продовжує: "... письменництво, на мою думку, це не фах, який можна собі вибрати, але натхненна сила, що скривається у людині, чуття на всі життєві прояви, творча і ненаситна в своєму розгоні. Письменник черпає з життя лиш стільки, скільки потребує, щоб насвітлити свій ідеал; уявою зачаровує і наповнює читача неодмінним бажанням змагати до цього ідеалу і його осягнути."
1923 року, в час першого голодомору в Україні, Осип Лещук, будучи головою філії "Просвіти", став ініціатором ухвалення звернення-протесту проти знищування свідомого українського народу.
"Представники читалень Равської філії "Просвіти" і української громадськості Рави-Руської, зібрані на загальних зборах філії товариства "Просвіти", залучаються до протесту цілого культурного світу проти варварсько-дикунського переслідування національного руху, Церкви та релігії радянською владою, проти туртурування і вигублювання українського свідомого громадянства, інтеліґенції світської і духовної, робітництва і селянства і особливо проти виарештування мужів науки з Сергієм .Єфремовим на чолі, проти темних та явних мордів, які доконують кати на землях України, а своїм братам за Збручем передаємо свій найщиріший братерський привіт", -- написано у зверненні.
Для нас сьогодні дуже важливою і актуальною є також педагогічна система, розроблена Осипом Лещуком і практично ним підтверджена у школі. Основними принципами цієї системи є загальнодоступність освіти; поєднання в єдине ціле чотирьох аспектів життєвої і діяльної позиції людини:
-- аналітичне сприймання дійсності,
-- почуттєве осмислення дійсності,
-- намагання до узагальнення досягнень,
-- синтез дії і поведінки через морально-етичну позицію.
У формуванні такої позиції виходив від ідеї до матеріального вираження, від намагань до влаштування справедливого соціального ладу, від найкращих прикладів з історії України та всесвітньої історії.
Йому належить насправді універсальна система різних видів позакласної роботи та організація виховної роботи на різних рівнях і етапах навчання. Моральне виховання ставив вирішальним чинником поряд з успіхами в навчанні. Для оцінки людської поведінки вимагав брати до уваги всі обставини і позиції сторін -- потерпілого і кривдника... В основу успіху ставив працьовитість і наполегливість, знання людської душі. У вихованні виділяв важливу роль таким рисам, як мужність, стійкість та іншим вольовим якостям. Розробив "10 засад для педагога", які і сьогодні є актуальними. Наприклад, друга засада звучить так: "будь не лише вчителем, але і батьком та приятелем своїх учнів і терпеливим будь з ними! Не вони є тут для тебе, але ти для них. Передусім май це на увазі серед невдач і розчарувань".
Дуже великою є і громадська діяльність Осипа Лещука, для віддзеркалення якої потрібне об'ємне дослідження. До нього горнулися люди як до народного опікуна за порадою і допомогою. І він відчував велику радість, ба навіть і смисл життя в тому, що мав щастя служити своєму народові духовним і світським словом, своїм щирим письменницьким пером і ділом. |
|
|
|
|
Політика визвольних змагань |
|
|
| Ігор МЕЛЬНИК |
| |
Данило Яневський. Політичні системи України 1917-1920 років: спроби творення і причини поразки. -- К.: Дух і літера, 2003. -- 767 с.
Деякою несподіванкою для мене було дізнатись, що автор цієї грубої книги з історії національно-визвольних змагань -- саме той Данило Яневський, відомий нам з телеекранів. Хоча б з таких програм, як "Перший мільйон", де Дмитро був першим ведучим. Та Яневський -- кандидат історичних наук, автор багатьох наукових праць з історії України 1917-1920 рр. А з 2002 року Данило Яневський очолює Інститут політичного моделювання.
У видавничій анотації написано, що "монографія являє собою новий крок у вивченні передумов Визвольних змагань українського народу 1917-1920 рр., їх перебігу і багатопланових причин поразки." І це не є перебільшенням. Бо таких синтетичних праць про цей період нашої історії не так вже й багато. На мою думку, книгу можна порівняти із циклом наукових праць Матвія Стахіва. |
| Детальніше>> |
|
|
|
АРХІВАРІУС |
|
Про що писала львівська преса |
| |
| |
|
Елєктричним трамваєм у Львові переїхало в 1903 р. 2 505 150 осіб першою клясою, а 2 515 371 осіб ІІ клясою. Дохід з білєтів виносив 532 451 К., з чого припадало: на лінію дворець -- Личаків 426 634 К., Віденьска каварня -- Стрийський парк 102 322 К, а лінія до Личаківського цвинтаря 3 493 К. В однім дни їхало трамваєм пересічно 13 754 осіб (о 1 979 осіб більше, чим в 1902 році.) |
| Детальніше>> |
|
|
|
