Ігор МЕЛЬНИК

У неділю, 12 квітня 1908 року, в кабінеті намісника Галичини графа Анджея Потоцького (тепер це кабінет голови Львівської облдержадміністрації на другому поверсі будівлі на Винниченка, 18) пролунали три постріли з револьвера.

Як згадують очевидці, намісник ще жив близько години, встиг висповідатися священику сусіднього костелу Св. Михаїла, продиктувати телеграму цісареві Францу Йосифу І та попрощатись із дружиною та дітьми.

Граф Анджей походив із західногалицької гілки магнацького роду Потоцьких. Його родова резиденція містилася у Кшешовицях біля Кракова, хоча він мав маєтки і на Київщині. Потоцький був також власником шахт, цукрових заводів, а ще політичним лідером польської аристократії в Галичині. У 1901 — 1903 роках Анджей Потоцький — маршалок Галицького сейму, а з 8 червня цісар призначив його своїм намісником у Королівстві Галичині та Володимерії. Галицьким селянам намісник допік жорстким придушенням аграрних страйків, а проти українців застосовував на виборах адміністративний ресурс. Під час виборів до крайового сейму в лютому 1908 року підтримував, окрім польських кандидатів, також москвофілів. Під час виборів поліція та місцева адміністрація через підкупи, фальсифікації та залякування виборців домагалася бажаних для намісника результатів. У Бучацькому повіті на виборчій дільниці жандарми вбили багнетами місцевого селянина Марка Каганця. Після таких «виборів» українські народовці та радикали отримали всього 11 мандатів.

Замах на намісника здійснив 20-річний студент третього курсу філософії Львівського університету Мирослав Січинський. «Це вам за вибори, за Каганця…» — нібито сказав він, стріляючи в Анджея Потоцького. Мирослава Січинського за вчинений замах засудили до смертної кари. Згодом на прохання вдови намісника Христини Потоцької з роду Тишкевичів цісар замінив смертну кару на 20 років тюрми. У листопаді 1911 року Дмитро Вітовський із товаришами організував утечу Січинського зі станіславівської в’язниці. Мирослав Січинський перебрався до Швеції, а згодом до Канади, де помер 1979 року.

Убивство намісника спричинило бурхливу реакцію в галицькому суспільстві не лише серед поляків, але й з українського боку. Митрополит Андрей Шептицький та інші греко-католицькі єпископи засудили вчинок Мирослава Січинського. Багато поміркованих галицьких політиків, зокрема Українська парламентська репрезентація, незважаючи на загальне обурення брутальністю влади під час виборів, також висловлювало осуд цьому атентату.

Дехто з істориків схильний вбачати в терористичному акті Січинського не лише політичні мотиви, але й особисті. Зокрема вважали, що у Січинського були проблеми із психікою. Однак під час суду медики визнали його здоровим і здатним відповідати за свої вчинки.

Теракт Січинського не був винятком у ті часи. На зламі ХІХ і ХХ сторіччя вбивали міністрів та президентів, імператорів і членів їх родин… Однак у Галичині це було перше вбивство високопосадовця на політичному та національному ґрунті. Після вбивства Анджея Потоцького посилилася ворожнеча між поляками та українцями, яка яскраво виявилась у наступні десятиріччя.

от POSTUP