Леся БАЛУЦЬКА, ПОСТУП

«На синім небі зіронька сяє,
по всьому світу вістка спадає:

во Вифлеємі в стайні низенькій
Дитя родилось – Ісус маленький!»

Згідно з українськими традиціями – Різдво Христове – свято сімейне. А надто Надвечір’я Різдва або Святвечір, який збирає за святковим тихим столом усю велику чи малу родину. Звичаї і традиції святкування Різдва в Україні мають свої місцеві та регіональні особливості. І якщо існує ряд усталених принципів у святкуванні Різдвяного періоду, то дуже часто, навіть на рівні окремого сімейного кола вони можуть видозмінюватися, залежно від глибини та ступеню насиченості духовних переживань, що їх навіює цей святковий час.

У дотриманні українських християнських традицій святкування Різдва першість належить Галичині, де з року в рік не перестають лунати різдвяні колядки – ці хвалебні та радісні пісні – привітання із Днем народження Месії й одночасні щирі та радісні віншування на щасливу долю у новому році. Скрізь, де тільки можна, в основному у храмах, виставлений основний різдвяний атрибут – Вертеп, який на вулицях та околицях міста оживає, перетворюючись у яскраве театралізоване дійство.

Особливим є переддень Різдва – Святвечір, до якого старанного готуються заздалегідь. У сам день для господинь дому випадає важлива місія – приготування дванадцяти пісних страв, що символізують дванадцять Апостолів Ісуса Христа. Практично кожний звичай Святого Вечора має своє символічне значення та пояснення. Упродовж дня дотримуються суворого посту. Коли ж вечоріє і на небі з’являлася перша зоря – оповісниця Христового Різдва, можна приступати до вечері.

Господар шанобливо заносить до хати дідуха і ставить його на покутті. У селах і досі збереглися традиції встеляння підлоги сіном, на знак того, що Ісус народився в яслах на сіні. На стіл також клали сіно. Святвечірній обрус же означає, що новонароджене Дитя було сповите у хустину своєї Матері – Марії. На чотири кути столу зазвичай кладуть зубці часнику, аби сім’я була міцною, здоровою та щасливою. Запалена свічка означає світло, яке для світу приніс Христос, народившись, а ще – надвечірню Зорю, яка вказала шлях волхвам і одночасно сповістила про народження Сина Божого.

Помолившись, родина приступає до урочистої трапези. За столом слід обов’язкову скуштувати усі страви, аби жодної не образити. У давнину вірили, що на Святвечір уся природа одухотворюється і навіть тварини можуть розмовляти. Тож у цей день у селах особливо дбали про догляд худоби, намагалися її добре нагодувати, адже в убогій стайні, де народився Ісус, саме віл та осел, за переказами, зігрівали своїм диханням Боже немовля.

У Надвечір’я Різдва ціле сімейство, зібране гуртом, згадувало також про своїх померлих родичів, залишаючи за столом для них місце. На цілу ніч також залишали у тарілці кутю та клали стільки ложок – скільки членів родини не змогли цього вечора розділити трапезу із живими. Вважалося, що померлі є присутні за столом, тому в сідаючи на місця, слід було обережно змахнути або здмухнути із крісла дух померлого.

Під час приготування до вечері упродовж дня намагалися бути якнайобережнішими, не розбити посуду і нічого не поламати, бо це розцінювалося як недобрий знак. Рівно ж як і за столом усі поводяться стримано і обережно, з цією ж метою, а також, щоб бувало до закінчення трапези не загасити свічку. Цього вечора взагалі старалися не гасити свічку, вона мала догоріти сама.

Повечерявши, сім’я починає колядувати. Дуже багато є Різдвяних коляд. Однак іноді може здатися, що їхня кількість обмежується двома – трьома найпопулярнішими. Так, на Галичині, зокрема у Львові, як правило найчастіше можна почути «Добрий вечір тобі, пане господарю», «Нова радість стала», «Бог Предвічний народився», «Во Вифлеємі нині новина», «Бог ся раждає». Кожна родина може мати свою улюблену колядку, або декілька. Може також, при бажанні, щороку розучувати нові, бо насправді їх є надзвичайно багато.

За ще однією давньою традицією, яка ймовірно існує у селах до нині, після Святої вечері посуд зі столу збирали і мили незаміжні дівчата. За відсутності водопроводу, користувалися глибокими мисками для миття посуду. Після цього воду не виливали куди-небудь, а старалися підлити дерева, щоб добре плодоносили в році. Далі, вийшовши до брами, били макогоном по мисці, створюючи шум і прислухалися з якого боку лаятимуть собаки – звідти й чекати сватів.

Що ж стосується врожайності, то у цей день також вважалося, що можна налякати неродюче дерево чи кущ, пригрозивши йому сокирою, та обіцянкою зрубати, якщо не дасть плодів у цьому році. Та це, мабуть, єдина прикмета, базована на порівняному негативному досвіді. Усе ж решту намагалися робити з любов’ю, перебуваючи у мирі та злагоді. За святковим столом на Святвечір, до слова, також вважали неприйнятним споживати спиртні напої, з огляду, по-перше на тривання посту (страви, як відомо, готувалися пісні), а також задля запобігання сваркам, причиною яких часто стає надмір випитого.

У день Різдва Христового сім’я, після відвідання храму, зазвичай продовжує святкування гуртом. В гості, як правило, починають ходити у наступні після Різдва дні – Марії та Степана. Близькі та далекі родичі, друзі і знайомі збираються за святковим столом, колядують, організовують Вертеп, діляться своїми радощами і смутками, адже у повсякденний час буває так складно викроїти невеличкий проміжок, аби відвідати одне одного. Тож свято Різдва Христового, разом із радістю, якою ділиться з людьми Новонароджене Дитятко, приносить радість спілкування з дорогими , але часто такими далекими людьми.

У день Різдва також переважно не ходять з колядою чи вертепом, однак подекуди такий звичай розпочинається ще із Святвечора, коли по домівках починають ходити колядники. Справжні театралізовані дійства — вертепи, народні гуляння із залученням важливої Різдвяної стави – пампухів та їх масового смаження і поїдання, конкурси на найкращий дідух – усе це незмінні традиції різдвяного святкування.

Цей період називається «Колядою». Тоді ж набуває своєї кульмінації народна різдвяна обрядовість, оскільки організовані вертепи супроводжуються колядою та віншуваннями, вітаннями, що їх висловлюють словесно, іноді віршовано. В основі колядок ще з давнини лежить ідея привітання та побажання усіх благ, а відтак, такі щирі зичення, надто висловлені у цей святковий, сповнений радістю та благородними помислами період, не є порожніми словами, а обов’язково мають здійснитися у близькій перспективі.

«Хай Ісус мале дитя,
благословить Вам життя,
Щоб щасливо проживали
і горя не знали!
Хай Ісус спаситель наш
благословить усіх Вас,
А Пречиста Діва Мати
дасть Вам благодаті!»

Христос ся раждає!
Славімо Його!

Матеріал з архіву. Вперше опубліковано 6 січня 2011 р.

от POSTUP