Кілька слів про депресію

Леся БАЛУЦЬКА, ПОСТУП

Початок. Продовження у наступному числі

ДепресіяОсінь – пора щедра. І не лише на зібраний під час польових та садово-городніх робіт врожай. Не скупиться вона і на ряд надокучливих недуг, що мають звичку загострюватися саме восени, першість серед яких посідає депресія. Власне, депресія, яку часто звикли іменувати у відповідності до сезону: весняна, осіння, зимова, набула у світі такої популярності, що вже з початку 2010 року Всесвітня організація охорони здоров’я прирівняла її до епідемії, що поширилася на все людство. До масштабів пандемії наближається депресія і в Україні. Найбільша небезпека цієї недуги в тому, що вона здатна тривалий час залишатися без належної уваги як збоку хворої особи, так і з боку оточуючих людей. Така непримітність з часом може мати найтрагічніші наслідки: починаючи від серйозних психічних розладів і закінчуючи самогубством.

Депресію називають хворобою ХХІ століття, хоча симптоми, які згодом підписали під неї, відомі ще з давніх-давен. Нудьга, апатія, хандра, „депресняк” – поширені в лексиконі сучасного українця слова. Куди гірше те, що окрім загальновживаності ці поняття справді виражають найпоширеніший сьогодні душевний стан людини.

Ясна річ, можна гіперболізувати і на депресію списувати відчуття смутку, невдоволення чи пригніченості. Однак дуже часто затяжне перебування „не в настрої” може бути передвісником хвороби. Так, саме хвороби, бо депресія – це серйозне психічне захворювання, що виникає внаслідок порушеного хімічного балансу в мозку і може бути результатом перенесеного стресу, затяжної ситуації напруги, при переживанні негативних життєвих подій. Як видимо, провокуючими чинниками виникнення хвороби тут є навколишнє середовище – те що приходить із зовні. Така депресія називається екзогенною. Інший різновид недуги менш поширений і спровокований генетичним фактором – це ендогенна депресія, що може передаватися спадково.

Серед причин виникнення депресії називають найрізноманітніші: окрім уже згадуваних побутових стресів має місце і суспільно-політичний клімат в державі. Впевненість у завтрашньому дні – поняття неприйнятне в сучасній Україні, як і зрештою – в цілому світі. Відмінність лише у масштабах невпевненості: якщо, приміром, проблема тероризму може непокоїти жителів сусідніх країн, то на нашій ненці Україні і без терористів нікому довіряти не можна. Відчуття незахищеності з боку владної верхівки, зокрема законодавців та судочинства – дедалі більше поширюється серед населення і не може не гнітити. Рівно ж як і зростання рівня безробіття на тлі нестабільних економічних умов, тривалого колапсу фінансового сектору, розкручування інфляції здатне спровокувати „пожвавлення” депресивних станів.

Почастішали депресивні настрої і внаслідок світової фінансово-економічної кризи, ліквідація якої в окремих державах триває до сьогодні. Не виняток тут і Україна, в якій, поруч з фінансовою, активних обертів набрала і суспільно-політична криза, що розпочавшись на макрорівні, провокує локалізовані кризи на мікрорівнях. Мається на увазі – на роботі, в сім’ї, у повсякденному житті, адже так чи інакше ставить негативний відбиток на усталеному, розміреному, звичному ритмі життя і навіть здатна повернути його в протилежному напрямку. Звідси і депресивні стани, відчуття безвихідності, зневіри та безнадії.

В японському тлумаченні поняття „криза” має два відповідники: „небезпека” і „шанс”. Депресію також часто розглядають як кризову ситуацію в житті людини, або ж, як варіант,наслідок певної кризової ситуації. Щось на зразок сніжної кулі, яка набирає на себе усе більше неприємностей і, згодом, розбивається під власним тягарем. Стосовно ж японського перекладу, то з нього можна зробити висновок, що криза, як і депресія, поряд з небезпекою може спонукати до перегляду своїх пріоритетів та цінностей і дати змогу почати жити, якщо не з чистої сторінки, то принаймні з нового рядка.

В одному з медичних словників депресія визначається як стан пониженого настрою з відчуттям смутку, пригніченості, похмурості, що може провокувати інтелектуальну та рухову загальмованість, а також характеризується наявністю таких можливих симптомів як переживання страху, почуття провини, внутрішнього спустошення, непотрібності, безпомічності; відсутність інтересу до будь-якого заняття; втома, дратівливість, неспокій, порушення пам’яті та здатності концентруватися. Непокоїтися слід у випадку, якщо ряд вказаних симптомів турбує упродовж 2 тижнів з перемінною інтенсивністю. Причому непокоїтися слід як самому „власнику” неприємних відчуттів, так і його найближчому оточенню.

Щодо останнього варіанту, то ситуація непроста, адже для того аби допомогти „депресуючому” вийти з його стану іноді буде достатньо кількох „розважальних програм”, починаючи від душевної розмови за чашкою чаю і, закінчуючи вечірнім походом у басейн. А іноді, зважаючи на тривалість та важкість перебігу симптомів, необхідно вживати рішучих заходів і вмовити хворого показатися лікареві. Тільки фахівець зможе визначити наскільки глибоко переживає пацієнт свій стан і за допомогою яких методів та/чи препаратів його можна вилікувати.

Самими лише медикаментозними препаратами дуже важко повернути людину із стану животіння до нормального життя. Це щось на зразок, як вживати ліки від застуди і продовжувати ходити без теплого шарфа взимку, чи без парасольки восени. Дуже важливо і саме бажання недужого позбутися своєї „болячки”. Вважається, що чим довше людина перебуває під впливом депресивних настроїв, тим важче їй потім їх позбутися. Тільки відверте бажання знову жити повноцінним життям, отримувати задоволення від спілкування, від роботи, натхненно виконувати повсякденні справи і цікавитися життям оточуючих людей здатне врятувати людину. Лише тоді на користь підуть призначені ліки, а відвідування психотерапевта поступово можна буде замінити теплою бесідою з рідною чи близькою людиною.

Інша річ, коли депресивні хворі настільки вживаються у свою страждаючу роль, що згодом їм і самим не хочеться повертатися до нормальних умов існування. Створення довкола себе аури безпомічності, невдоволеності, розгублення та порожнечі здатні значною мірою полегшити життя недужим, в тому розумінні, що позбавляє їх відповідальності. За певний прорахунок у житті, немає значення непомітний чи більш значущий, їх однаково не звинуватять, чи принаймні відверто не ганьбитимуть, адже мова йде про хвору, тривалий час страждаючу особу, життя якої сповнене смутком і розчаруванням. Такий варіант депресії є досить поширеним і виникає після тривалого перебігу хвороби та неефективного лікування. У певний момент особа звикає до свого стану. Вихід же з нього означатиме новий поворот у житті, що на даний момент може бути неактуальним.

Незважаючи на те, що депресивні стани були відомі ще в Стародавньому Єгипті та Індії, писав про них філософ та богослов Середньовіччя Тома Аквінський: „Великий сум лікують теплою дружньою бесідою, чаркою доброго вина та водними процедурами”, їхнє значне поширення припало саме на ХХ – ХХІ століття. Інформаційне суспільство та науково-технічний прогрес, разом із позитивними породили цілу низку негативних, провокуючих депресію явищ, серед яких варто відзначити інформаційні війни, маніпулятивні технології та масовий психоз. Останній, до речі, призначений зцілювати від недуг, зокрема, депресії. Більшість таких сеансів масового оздоровлення, що можуть відбуватися як під час реальної зустрічі з екстрасенсом, магом чи знахарем, так і за посередництвом телеекрану, як правило, мають наслідком поглиблення депресивних станів, а за їх попередньої відсутності – наступне провокування.

Людська психіка є дуже крихкою і свідоме втручання в неї, з метою зміни та підпорядкування, може мати найбільш непередбачувані наслідки. Таке втручання сьогодні має місце практично всюди: неперервні потоки інформації, переважно трагічного, негативного, часто шокуючого змісту, відверта та прихована реклама товарів і послуг, яка заполонила весь інформаційний простір. В Україні це ще на додачу перманентний виборчий процес, результати якого за відомо нічим добрим не втішають.

Депресія – це в першу чергу хвороба нереалізованих можливостей, коли цілі видаються нездійсненними, методи неефективними, запити перевершують реальні можливості, а людські домагання, підкріплені свободою вибору, уже з самого початку приречені на поразку. Тоді то й виникають відчуття безсенсовості існування, а відтак – небажання далі жити.

Навряд чи я би взялася до написання статті на дану тему, коли б не одна сумна історія, яка трапилася нещодавно з моїм знайомим. Не буду вдаватися в деталі, однак тут наслідком тривалої депресії стала спроба самогубства. Тільки почувши цю приголомшливу новину, я зрозуміла наскільки боляче постала сьогодні проблема депресивних станів та як близько вона підійшла вже і до знайомих мені людей, адже тепер в її тенетах опиняються не пересічні громадяни, про кількість яких дізнавалася у відсотковому співвідношенні, а люди, про життя яких можна скласти достовірне уявлення.

Людям зазвичай притаманний безпечний спосіб мислення, за яким: „усе погане що відбувається довкола стосується мене опосередковано”. Коли ж трагедія наблизилися упритул, відбувається зворотна реакція: „чому це сталося саме зі мною?” Хтось цікаво зауважив, що жити взагалі шкідливо, адже від цього помирають. І чомусь одразу хочеться в цей невеселий, практично депресивний контекст вписати перелік можливих засобів боротьби з депресією. А їх насправді є дуже багато і частина з них здатна виявитися дієвою. Тут важливо знайти індивідуальний підхід і бажання одужати.

Як ситий голодного не розуміє, так, імовірно, не зрозуміє життєрадісна людина ту, що потерпає від депресії. Однак слід запам’ятати просту істину: у кожного своє життєве призначення, рівно ж як і кожному даний шанс прожити лише раз та самостійно розпоряджатися своїм життям, але в жодному разі не своєю смертю.

Продовження теми в наступному числі ПОСТУПУ

от POSTUP