Анна НОВИК, для ПОСТУПУ

Читаючи наведені нижче рядки не бійтеся, Ви не перенеслися в часі: зараз 2009 рік, а не середина ХХ століття, а ми живемо в незалежній Україні, а не в тоталітарному режимі СРСР. Щоб зберегти дух комунізму, цитата взята із сайту КПУ та подана мовою оригіналу:

«2 апреля 2009 года Европейский парламент проголосовал за резолюцию, отождествляющую коммунизм с нацизмом, а фашистские режимы – с социалистическими государствами. Появление подобного документа не может не возмутить всех честных людей, вне зависимости от того, каких политических взглядов они придерживаются.

Это классический образец лицемерия и циничной политики двойных стандартов. Приняв резолюцию, фактически ставящую вне закона взгляды многих миллионов людей, засевший в Европейском парламенте крупный капитал публично расписался в том, насколько он враждебен идеям свободы, равенства и братства. Европарламент пытается учинить расправу над лозунгами, начертанными на знаменах борцов за демократию со времен Великой Французской буржуазной революции. Поставив знак равенства между коммунизмом и фашизмом, правые депутаты Европарламента “забыли” о том, что именно СССР, народ которого вдохновляли идеалы коммунизма и реальные достижения в построении социализма, внес решающий вклад в очищение нашего континента от коричневой чумы.»

(Заявление Президиума ЦК КПУ)

Їх символ – серп та молот. Їх гасло – заклик робітників всіх країн до об’єднання. Їх покликання – боротися з буржуазією. Їх основна функція – в рамках «опозиційності» підігрівати масове незадоволення та поширювати розкол в суспільстві провокаційною пропагандою антинаціоналістичних ідей та проблемними питаннями двомовності, подвійного громадянства, членства в НАТО тощо. Так, це все вони – українські комуністи. При усій моїй повазі до людей з комуністичними політичними поглядами, не можна утриматися від коментарів, відвідавши офіційний сайт «захисників робітників та селян». Яскраво червоний, він майорить комуністичними символами та віддає присмаком радянщини, або як кажуть в простих народних масах – «совка». Якщо бути чесною, то я свято вірила в те, що подібного роду статті, які розміщені на цьому сайті, перестали писати ще в 80-х роках минулого століття, але ні, комуністи в найкращому дусі боротьби за соціальну «рівність» та «справедливість» продовжують роздувати старі ідеали, використовуючи при цьому пусті слова та заїжджені фрази ні про що.

Останнім часом Комуністична партія України пережила чимало потрясінь. Усе і одразу звалилося на комуністів: і дрібні міжпартійні сварки, і претензії на зміну першого номера, і пригоди нинішнього лідера Петра Симоненка, ще й вибори президента. Комуністи хоч і говорять, що вони є готовими до будь-яких виборів, але як би вони не готувалися в нинішніх змаганнях, та й усіх можливих компартії мало що світить. Комунізм, як ідеологія, вже віджив своє і його поглядам не може бути місця в незалежній Україні. Звичайно ж, що від претензій на владу комуністи не відмовляться, але їхні гасла в дусі «свобода йде на барикади» втратили свою актуальність ще на початку цього тисячоліття.
Попередню виборчу кампанію Комуністична партія, можна сказати, провела майже вдало натхненна новим керунком на молодь. Вони планували переконати усіх, що можуть трансформуватися відповідно до вимог часу, але після виборів всі побачили, що є речі, які ніколи не міняються.

Опозиція – коаліція…

Комуністи постійно намагаються вибудувати якісь політичні міфи про свою роботу. Природнім станом будь-якого комуніста після розвалу СРСР є перебування в опозиції, навіть більше ця опозиція стала настільки широкою, що вони перейшли в опозицію до незалежності України. Комуністи неодноразово заявляли про те, що вони не підтримують жодних союзів з жодними політичними силами, хоча практика нещодавніх подій засвідчує протилежне, а в ЗМІ все частіше починає з’являтися інформація, що, мовляв, головний комуніст країни «годується» з прем’єрських рук. Нагадаємо також, що вирішальні голоси в численних голосуваннях у Верховній Раді віддавала саме Компартія. Тому й залишається нез’ясованою позиція комуністів на рахунок того, який саме напрям діяльності у парламенті вони обрали. Навіть якщо гіпотетично віднести Комуністичну партію України до опозиційної партії, то виходить так, що вона в силу своїх ідеологічних розбіжностей повинна бути в опозиції до всіх і аж ніяк не може зблизитися, особливо ідеологічно, з Партією Регіонів. Хіба що підмінивши поняття ідеології поняттями найбільш болючих та проблемних спекулятивних питань з метою утримання ще живого та прихильного електорату сходу та півдня.

«Батько» усіх пригноблених Петро Симоненко особисто наголошував на тому, що вбачає необхідністю об’єднатися з Олександром Морозом та «прогресивною/ агресивною» Наталією Вітренко. Мороз швидше всього відхреститься від такого союзу, а от союз Вітренко – Симоненко буде непоганою розважальною програмою для усієї країни. Словом, відживаючи своє на політичній арені України, комуністи хапаються за останні соломинки, щоб тільки втриматися при владі та «захистити інтереси» усіх бідних та знедолених, а заодно і нажити собі ще трішки статків, адже одне іншому не заважає.

Президентство…

Симоненко ніколи не шкодував гарячих висловів про Президента Ющенка. Більше того його прихильники неодноразово називали Віктора Андрійовича і фашистом, і «буржуазним націоналістом», який нещадно провадить «насильну» українізацію України. Зауважте, що такі твердження у своєму звучанні є цілковитим абсурдом. Складається таке враження, що Компартія і далі живе в уявному радянському світі, а для його цілісності необхідно безупинно боротися з ворогами. Таким ворогом для Симоненка є і стара гвардія, як от наш Президент, так і молоді політики, як Олег Тягнибок. До речі, на адресу останнього «перший пролетар» країни не шкодує гаряченьких висловів, не маючи сили терпіти тих, з ким так затято боровся товариш Сталін та його сподвижники. Ющенку також добряче перепадає від Компартії і якщо пан Тягнибок відстоює свої конституційні права у суді, то для мене залишається загадкою чому ж мовчить наш Президент. Його на сайті комуністів звинувачують фактично у всьому. Я наведу приклад, цитуючи статтю розміщену там: «Політика одержавлення націоналістичної ідеології та мілітаризації націоналізму, яку намагається реалізувати Ющенко, його політика на руйнацію слов’янського простору та загострення економічних і політичних стосунків з історично і духовно близькою державою – Росією, не має підтримки у людей. Його рейтинг стрімко котиться до нульової відмітки, і сьогодні Ющенко не може очікувати на повторну «довіру» виборців, навіть за умов адміністративного тиску, «мертвих душ» та вкидання бюлетенів, як це було на попередніх виборах.» Таке універсальне твердження в дусі марксизму – ленінізму підходить до кожного представника парламенту і лідер комуністів не виключення, адже комуністам перестали довіряти вже дуже і дуже давно, а фахівці оцінюють цю політичну силу як абсолютно не перспективну. Ющенку комуністи приписують «надзвичайні» якості, мовляв, коли Президент розпустить Верховну Раду і призначить нові дострокові вибори, то в хід підуть такі протизаконні заходи, як «масштабні фальсифікації, залякування та використання силових структур для тиску на політиків і громадян». У лідера комуністів така особливість – він спочатку говорить, а потім думає, чи точніше буде сказати, що він говорить і не думає, що ж саме він такого сказав і як за це йому потім розплачуватися, чи в грошовому еквіваленті через суд, чи в електоральному еквіваленті через вибори.
Національні ідеї та нові вибори ніяк не дають спокій комуністичній еліті, важко знайти в Україні такого політика якого б комуністи не прив’язали б до олігархічних кіл. Не зрозумілими є також вислови Симоненка на зразок «ця влада», очевидно комуністи тільки даремно просиджують місця в парламенті і витрачають на свою зарплату бюджетні кошти, якщо вони не ідентифікують себе з «цією владою». Можливо комуністи забули, що весь цей час вони, перебуваючи у стінах парламенту, і були тією владою, що не дає жити простим «трудящим». Але з іншого боку функції комуністів в парламенті цілком зрозумілі, вони очевидно полягають у тому, щоб декорувати його, прикрашаючи кольоровими кульками та плакатами, бігати по залу з валізками і збирати гроші на якісь уявні квитки в Америку тощо. Сучасні українські комуністи очевидно не тільки відійшли від старих добрих моральних засад своєї ідеології, але й тепер стали напрочуд творчими натурами, митцями, вони трудяться, щоб наш парламент виглядав неповторно.

Ідеї комуністів сягають такого глибокого маразму, що вони навіть почали вигадувати нові ідеології, такі як націонал – фашизм. Якби перший комуніст країни разом із пані Вітренко зазирнули у тлумачний словник, який датується нинішнім тисячоліттям, то вони б побачили, що такого не має, а ще побачили б, що нацизм – це націонал-соціалізм, фашизм – це фашизм, а націоналізм – це націоналізм і нічого зайвого вигадувати не варто, все вже вигадали за довго до них.

Якщо бути чесною, то я не розумію чому у нас не можуть заборонити комунізм як ідеологію, адже коли вся Європа хворіла «коричневою чумою» нашу державу інфікували, причому штучно «чумою червоною» і ця чума забрала мільйони життів громадян нашої держави. Політика «спаленої землі» ще й досі не дає змоги нам відродитися, як нації. Тішить одне, що хворобою комунізму та й «лівизни» в цілому наша Україна вже переболіла і майже у всіх виробився на неї імунітет, люди стали трохи свідомішими і варто нарешті зрозуміти, що комунізм помер разом із Леніним, те, що було вже ніколи не повернеться, на щастя. Незалежна Україна ще довго пожинатиме плоди, які породила нав’язана радянська комуністична пропаганда.

Зрозуміло, що подібного роду публікації в радянські часи були заборонені строгою цензурою, і сьогодні ця стаття безумовно критикуватиметься прихильники комуністичних ідей та поглядів та розцінюватиметься як прояв «буржуазного націоналізму». Але я вважаю, що краще бути «буржуазним націоналістом» ніж «буржуазним комуністом», а свою «буржуазність» та любов до розкоші наші комуністи не одноразово демонстрували перед фотокамерами репортерів. Тепер боротися за права знедолених робітників та селян потрібно гламурно. І на останок погані новини: привид комунізму ще довго буде присутній в стінах Верховної Ради України, поки йому не знайдеться альтернативної заміни на теренах нашої Батьківщини, або поки ідеї комунізму остаточно не відживуть своє.

от POSTUP