Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП
Після визнання Росією фейкових «ДНР» і «ЛНР» увесь цивілізований світ опинився у новій реальності. Трагікомічна вистава під час засідання російської Ради безпеки була покликана показати планеті монолітність тамтешньої верхівки. Натомість цей фарс згодиться для міжнародних судів, а учасники новітнього політбюро разом із депутатами Держдуми та Ради федерації – перші кандидати в нові списки санкцій. Тим не менше, на визнанні своїх же маріонеток суб’єктами відносин сценарій Владіміра Путіна не завершується. Тиск на «бунтівну» Україну продовжуватиметься і надалі, тож підтримка західними партнерами офіційного Києва зараз актуальна як ніколи.

Божевільний крок Путіна з визнанням фейкових «республік» довелося оцінювати за заслугами всім провідним світовим державам. Враженими виявилися навіть підпільні симпатики РФ із переліку тих, хто збирався вести бізнес із Москвою з приміткою «це зовсім інше». Німеччина відреагувала серед перших і негайно припинила сертифікацію сумнозвісного газопроводу «Північний потік-2». Далі на імпровізованій сцені з’явився Борис Джонсон. Прем’єр-міністр Сполученого Королівства анонсував новий пакет санкцій за визнання «ДНР» і «ЛНР». Постраждають мовчазні союзники Путіна – олігархи Борис та Ігор Ротенберги, Геннадій Тимченко, а також п’ятірка фінансових установ, зокрема, банки з відділеннями в окупованому Криму та пов’язаний з оборонними замовленнями «Промсвязьбанк».

Нові санкції запровадить і Європейський Союз. Країни-члени альянсу одностайно покарали депутатів Держдуми, фізичних осіб і організації з числа пропагандистських, підривних і банальних «прокладок» у фінансуванні найманців на Донбасі. Брюссель цілком міг завдати і потужнішого санкційного удару, але його, подейкують, заблокував пул співчутливців з Італії, Австрії та Угорщини. Закривав «санкційний» день Джозеф Байден. Президент Сполучених Штатів був лаконічним. Він констатував підготовку до повномасштабного вторгнення Кремля і чергову атаку на український суверенітет, а тому запровадив санкції проти державного банку ВЭБ.РФ, операції з суверенним боргом Росії та пообіцяв карати за тиху підтримку агресії тамтешню еліту. Крім того, як і Лондон із Брюсселем, Вашингтон підкреслив, що цей пакет санкцій – лише початок. А доля наступних залежатиме від поведінки Москви.

Та поки виглядає так, що прем’єр Джонсон, верховний представник ЄС Боррель і президент Байден можуть навіть не забирати проекти наступних рішень зі столу та ховати документи до шухляд. Збожеволілий російський лідер наступного ж після визнання маріонеток на окупованих територіях дня дав чітко зрозуміти, що від України не відчепиться ніколи. Заручившись підтримкою безмежно відданої Ради федерації з використання військ за межами Росії, Путін узявся заново залякувати весь цивілізований світ новими геополітичними забаганками. Спершу він розвіяв усі здогадки щодо «кордонів» двох окупаційних маріонеток – російський президент марить розширенням «ДНР» і «ЛНР» на всю територію Донецької та Луганської областей. А потім висунув новий пакет ультиматумів перед Україною для подальшої «нормалізації» взаємин.

Хоче господар Кремля «небагато». Усього-на-всього, щоб українська влада визнала окуповані Крим і Севастополь російськими, назавжди відмовилася від курсу до НАТО й оголосила нейтралітет, а також припинила мілітаризацію з, вочевидь, відмовою від вже отриманого від Заходу озброєння і міжнародної співпраці в сфері оборони. А ще просто з мосту випалив, що Мінські угоди припинили своє існування, тож тепер Україна всі суперечливі питання повинна вирішувати на прямих перемовинах із ватажками двох угрупувань найманців на Донеччині та Луганщині. Цими тезами Путін лише вкотре довів, що саме існування української держави йому муляє і він робитиме все можливе аби пришвидшити її загибель – від примусу до миру зі створенням недієздатної конфедерації до прямого військового вторгнення із захопленням нових територій.

Вважати, що Росія зупиниться на визнанні «ДНР» і «ЛНР» було б вершиною наївності. Підкорити її не змогли б навіть пересічні дослідники загадкової російської душі з Німеччини чи Франції. Лишень відверті агенти Кремля у західних державах зараз можуть переконувати в необхідності пошуку порозуміння з Росією навіть в умовах повзучої окупації частини українського Донбасу. Насправді ж Москва своїх реальних намірів не приховує. Їй потрібен не Крим, не Донбас, і навіть не вся Україна. Ідеальний світ Білокам’яної – планета постійної напруги з власною величезною сферою впливу та слухняними фігурками на «шахівниці». Вона прагне остаточно підірвати сформований після Холодної війни світовий порядок.

Хід думок Путіна можна простежити за свіжим опусом архітектора «русского мира» Владіслава Суркова. Просякнута реваншизмом стаття «Туманне майбутнє вульгарного світу» стала чітким сигналом про те, що Росія підриватиме чинний світопорядок у різних куточках планети – від України до Балкан, від Сирії до Лівії, від Центрально-Африканської Республіки до Венесуели. Наявний «вульгарний» розклад сил Сурков порівнює з принизливим для Радянської Росії Брестським миром. Мовляв, навіть політична карта Європи збігається з тим періодом, тож саме час вибиратися із геополітичних задвірків. А наостанок пригрозив практичною і прикладною, а може й контактною боротьбою за місце під сонцем. Владна верхівка РФ спить і бачить себе за столом зі Сполученими Штатами для звершення доль. Міф про біполярний світ часів СРСР досі полонить уми російських ідеологів, хоча і тоді, і зараз Москва була напівпериферією планети з можливостями підвищити свій статус хіба вмілою торгівлею енергоносіями.

Україна на останні кроки Путіна відреагували надзвичайно правильно. Отямившись від легкого шоку перших годин після визнання «ДНР» і «ЛНР», влада надіслала правильні сигнали і зарубіжним партнерам, і власному народові. Особливо яскравою стала заява міністра оборони Резнікова, яку той ще зможе конвертувати в майбутній похід за найвищими виборними посадами. Верховна Рада взагалі зробила неможливе, оформивши негласну коаліцію оборони з усіх фракцій і груп, окрім ОПЗЖ. Така злагодженість дій президента, Кабінету міністрів, Ради національної безпеки і оборони та парламенту здатна стати запорукою успіху в протистоянні з агресором. Коли ворог прагне твого знищення, то поля для маневру немає. Тим більше, новітня історія людства сповнена прикладів, коли новітній Давид жорстко карав геополітичних голіафів…

от POSTUP