Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП

Справжні друзі пізнаються в біді. Ця істина знаходить підтвердження не лише в людських взаєминах, а й на міжнародній арені. Мелодію нового політичного тижня для України задало Сполучене Королівство.

Оцінивши поведінку Владіміра Путіна з брязканням зброєю у прикордонні та на окупованих територіях, британська влада без зайвих зволікань вирішила озброювати офіційний Київ. За кілька днів Королівські повітряні сили привезли орієнтовно 2 тисячі протитанкових гранатометів. Позиція Лондона надихнула країни Балтії, Польщу та Сполучені Штати, які теж почали передавати зброю вітчизняним армійцям. Усі вони прагнуть допомогти українцям вистояти під наразі віртуальним військовим тиском Кремля.

Однак, залишаються провідні столиці, де російської загрози воліють не помічати. Та якщо до сентиментів Франції стосовно РФ усі звикли, то зовнішньополітичні пріоритети Німеччини після зміни уряду відверто шокують. На фінішній прямій врядування Анґели Меркель стало відомо про тривале блокування канцлеркою продажу зброї Україні, навіть оборонної. Такий підхід пояснювали довгою історію особистих взаємин із Путіним. Мовляв, Меркель до останніх днів на посаді прагнула урезонити господаря Кремля даром переконання. Нові ж віяння коаліції соціал-демократів, «зелених» і вільних демократів на цей аспект співпраці вплинули не надто.

Нова міністерка закордонних справ Анналена Бербок навіть особисто приїхала до Києва, аби вкотре запевнити в намірах не постачати озброєння українцям і надалі. Неформальний лідер Європейського Союзу свою угодницьку позицію намагається загорнути в красиву обгортку вирішення проблеми ескалації дипломатичним шляхом. А коли союзники України вже взялися озброювати ракетами та іншими боєприпасами українську армію, то Німеччина завдала ще кілька ударів по двосторонніх взаєминах. Спершу офіційний Берлін відмовив Естонії в передачі зброї німецького виробництва до України. Далі та ж міністерка Бербок засумнівалася у доцільності покарання Росії відключенням від міжнародної системи платежів SWIFT, а її колега з Міноборони взагалі назвала постачання зброї «марним» і передала українцям польовий госпіталь. Вочевидь, аби сумнівів у близькій агресії РФ не зосталося.

Після квіточок дозріли і ягідки. Розійшовся не на жарт командувач Військово-морських сил Німеччини Кай-Ахім Шьонбах. Перебуваючи з візитом в Індії, віце-адмірал шокував цілою низкою скандальних роздумів щодо українського питання і зрештою договорився до відставки. Для початку він заявив, що Крим ніколи не повернеться під контроль офіційного Києва. Потім відкинув ідею членства в НАТО для України та Грузії. А на десерт запропонував надати Путіну особисто більше поваги та дозволити Росії бути на рівних зі Сполученими Штатами та ЄС. Розголос за лічені години набув неймовірних масштабів. Вітчизняне МЗС викликало на килим німецького посла, федеративний уряд дистанціювався від заяв Шьонбаха, а сам паркетний військовий назвав умовиводи «особистою думкою» і блискавично вийшов на пенсію. Та гіркий намул залишився.

Зазвичай обережний у висловлюваннях вітчизняний міністр закордонних справ Дмитро Кулеба зробив окрему заяву щодо останніх кроків німецької влади. На конкретних прикладах очільник МЗС довів невідповідність дій Берліна рівню двосторонніх відносин і безпекової ситуації, закликав німецьких політиків не підривати єдність Заходу та не заохочувати Росію до агресії, констатував розчарування вчинками урядовців федеративної республіки. Та насправді позиція Німеччини фактично завжди була такою, а зараз вона лише погано замаскована. Недарма український посол Андрій Мельник змушений постійно перебувати в образі злого поліцейського й недипломатично шматувати словесно бурхливу діяльність одних і бентежну бездіяльність інших.

Трагічне минуле Німеччини вивело на провідні ролі тамтешньої політики категорію історичної відповідальності. Щоправда, німецький уряд готовий нести її перед будь-ким, окрім України: перед Варшавою – за «четвертий поділ» Польщі, перед Ізраїлем – за Голокост, перед Росією та «народами СРСР» – за війну проти Радянського Союзу. Про те, що дві світові війни Німеччина та її союзники розв’язали фактично задля територіальних надбань, отримання «життєвого простору» на українських землях там воліють не згадувати. Як і те, що т. зв. Остаточне вирішення єврейського питання передусім стосувалося України, де сотні тисяч євреїв впродовж століть мешкали в містечках по обидва береги Дніпра та були цілком інтегровані в місцеві суспільні процеси. Переказ дойчмарок від німецької влади в складні 90-ті міг розчулити жалісливих українських бабусь і дідусів, яких гітлерівці юнаками вивезли на примусові роботи. Та навряд ця перегорнута сторінка була єдиною в книзі відповідальності Німеччини перед Україною.

Влітку, коли Берлін вмовив Сполучені Штати не накладати санкції на газопровід «Північний потік-2», поповзли чутки про німецьку «роботу з запереченнями» в Україні. Німецький уряд заздалегідь готувався до хвилі негативу в середовищі вітчизняних еліт і громадянського суспільства та збирався з осені «гасити» невдоволення підтримкою медіа та лідерів думок. Зокрема, рятувати імідж федеративної республіки мала й повноцінна редакція «Німецької хвилі» в Києві. Та після дипломатичних проколів останніх тижнів відбілити репутацію Німеччини буде вкрай складно. На часі б уникнути повного бойкоту німецьких товарів. За бажання легко замінити можна не лише тамтешнє пиво чи шоколад на чеське то польський відповідно, а навіть прославлений автопром – найкращими американськими та японськими зразками.

З падінням Берлінського муру низка інтелектуалів на чолі з Френсісом Фукуямою припустили «кінець історії» з остаточною перемогою ліберальної демократії. Перемога Заходу в Холодній війні тоді виглядала остаточною. Та три десятиліття опісля зробили помилковим не лише це припущення політичних філософів. Навіть об’єднання Німеччини зараз складно назвати перемогою західного способу організації над східним, ринкової економіки над плановою, розвідників БНД над чекістами «Штазі». Є сумнів, що творець сучасної федеративної республіки Конрад Аденауер оцінив би перехід держави на східнонімецькі рейки у взаєминах з Москвою…

от POSTUP