Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП
Владімір Путін таки зробив це. У ніч проти четверга він пішов повномасштабною війною на Україну. Собі не зрадив. Навіть у цьому випадку російський президент залишився боягузом, заявивши про «спеціальну воєнну операцію» проти військової інфраструктури на українській території.

Та вже над ранок усі принади т. зв. операції чудово усвідомили мешканці десятків обласних центрів і містечок, сотень сіл у різних куточках країни, а не лише військові в розташуванні своїх частин. З території Білорусі, Росії та окупованого Криму атакували численні пункти пропуску, летовища та цивільні об’єкти. Що це, коли не війна?

Не вагалося і вище військово-політичне керівництво. Президент Володимир Зеленський оперативно оголосив воєнний стан і не менш швидко отримав згоду Верховної Ради на його запровадження. Зі світанку вітчизняні сили протиповітряної оборони, авіація, прикордонники та сухопутні війська вступили в бій із окупантами для оборони Батьківщини. Путін і його військові посіпаки явно зробили ставку на бліцкриг. Агресор намагався у перші години знищити центри керування військами, прорватися до столиці, Харкова й Одеси та вимагати капітуляції офіційного Києва. Та вже з перших кроків чужою землею окупанти зіткнулися з несамовитим опором військових і цивільних. Втрати росіян у техніці та живій силі швидко збили запал агресора. Почалася справжня війна.

Блискавично на вторгнення РФ відреагували головні союзники України – Сполучене Королівство, Польща, Литва, Латвія, Естонія та, звісно, Сполучені Штати. Вони провели термінові розмови з представниками української влади й домовилися про нові поставки озброєння захищеними логістичними каналами. Паралельно наші партнери розпочали працювати над спільною позицією Заходу та запровадженням руйнівних санкцій проти Москви. Щоправда, в перший день війни ані НАТО, ані Європейський Союз потужного віртуального удару по Росії завдати не змогли. Ті ж нашпиговані російськими лобістами Італія, Кіпр, Німеччина та Угорщина навідріз відмовилися вилучити агресора з платіжної системи SWIFT. Вочевидь, вирішили зачекати подальшого розвитку подій, аби бува не втратити зв’язків із російським бізнесом.

Однак, масштаб бойових дій і фантастичний опір українського народу в наступні дні швидко схилив ситуацію на користь Києва. Серйозний ефект мала абсолютно божевільна ідея завести техніку до зони відчуження і захопити Чорнобильську АЕС. Усвідомивши, що в Кремлі сидить абсолютно схиблений президент, західні країни одна за одною почали заявляти про постачання озброєння до України, а досі «миролюбна» Німеччина спершу зняла обмеження на продаж зброї свого виробництва українцям, далі – почала постачати озброєння сама, а на десерт зняла останню перепону до відключення SWIFT. Натомість містами в різних куточках планети прокотилася серія акцій солідарності з Україною і закликами покарати Росію за агресію.

У мовчанку грають лише на території федерації та в Білорусі, яка стала спільником Путіна та надала плацдарм для вторгнення. Ті кілька сотень протестувальників у російських містах-мільйонниках не здатні врятувати РФ від національної ганьби. Усі вони несуть відповідальність за вторгнення до України, обстріли житлових кварталів і смерть наших захисників. Хтось вірить, що фундаментальні зміни в масовій свідомості росіян настануть після прибуття перших «вантажів 200». Та путінський режим своїми солдатами не переймається. Загиблі росіяни лежать обабіч доріг і полів битв у різних регіонах. Мабуть, замовлені перед війною 45 тисяч пакетів для трупів прихопити із собою війська агресора забули.

Сумніватися, що російські втрати справді серйозні, не доводиться. Достатньо поглянути на зміну риторики Кремля упродовж кожного з днів війни. Якщо на початку т. зв. операції там бравували швидким знищенням військової інфраструктури України задля безпеки фейкових «ДНР» і «ЛНР», то вже наступного дня Путін влаштував істерику в ефірі. Агресор назвав нелегітимною владу в Києві та закликав українські Збройні сили вчинити військовий переворот і негайно розпочати мирні переговори. На четвертий день війни – ще більше. Без згоди України на перемовини російська влада відправила до білоруського Гомеля делегацію, яка взялася там безрезультатно чекати представників офіційного Києва. У відповідь президент Зеленський заявив готовність вести розмови про встановлення миру без попередніх умов у будь-якому нейтральному місті – від Варшави з Братиславою до Стамбула чи Баку.

Великий геополітичний комбінатор Владімір Путін знову себе переграв. Захворівши ілюзіями «русского мира», він справді чекав квітів для російських солдат на вході в українські села та міста. Президент РФ так довго апелював до антифашизму, що не помітив свого перетворення у новітнього послідовника всіх тоталітарних лідерів минулого та започаткував свій ідейний напрямок – рашизм. Про його схибленість знало чимало людей, волею долі змушені жити поруч із Росією, а тепер ця ментальна хвороба чітко проявилася для всієї планети. Зупинити Путіна – перше завдання вільного світу. Та за ним має бути реалізовані низка наступних. Він повинен відповісти за все – від окупації Криму та Донбасу до розв’язування війни та воєнних злочинів своїх армійців. Слідуючи збоченій логіці Путіна, геополітичною катастрофою століття №2 став кривавий розпад Югославії з асиметричною першістю Сербії. Що ж, господарю Кремля саме час згадати долю Слободана Мілошевіча…

от POSTUP