У ляльки бавляться не лише діти

Інна КОРНЕЛЮК

Не будемо бавитися у високе мистецтво, бо насамперед ми все-таки бавимося, а в що — питання набагато серйозніше. Ми бавимося в національну свідомість, гарні пафосні слова, нетлінні українські ідеали, але, здається, маленькі діти більше знають про свої ляльки, ніж дорослі про ті дурниці, про які говорять на телебаченні, пишуть в львівських газетах і таке інше.

На схожі роздуми наштовхує виставка художнього текстилю «До витоків», присвячена 60-літтю кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв, яку зараз експонують у Львівському палаці мистецтв і заслуговує на увагу не лише фахівців.

Варто зауважити, що це лише одна із акцій в межах святкування ювілею кафедри, оскільки кафедра має намір проводити протягом року й інші заходи, які б висвітлювали ту велику науково-методичну, дослідницьку, мистецько-творчу, педагогічну роботу, яка характеризує її не лише як одну із перших (бо воно так і є), але й, безперечно, провідних в Україні.

Саме випускники кафедри становлять основний склад багатьох кафедр текстилю мистецьких закладів, чи то в Києві, Рівному, Луцьку, Косові, Вижниці, Ужгороді, чи у Молдові — в Кишиневі, Рибниці, а тепер уже й у Сургуті, де стараннями таких педагогів, як Зеновія Шульга і Валерій Несторенко при Коледжі російської культури ім. А. С. Знаменського відкрили відділення художнього текстилю і моделювання костюма.

Не будемо бавитися в юний максималізм й думати, що кожна академія мистецтв штампує геніїв, або що такі заклади повинні випускати в світ широкий «відшліфовані діаманти», до яких залишається хіба що підібрати оправу. Так, на згаданій експозиції є кілька неперевершених робіт.

Та підемо шляхом експерименту й подивимося на реакцію маленьких дітей, які прийшли «До витоків». Що може бути щирішим і показовішим від раптового захоплення маленької дівчинки, яка побачила аж десять кольорових ляльок одразу і вигукнула: «Це моя улюблена страшна лялька!»

Ляльки Інни Івасюк впадають у вічі не лише маленьким дітям, дорослим теж. Вони гіпнотизують, в них є щось яскраве й невловиме, щобільше, в них відчувається щось рідне. Проте не тільки ці приємні враження провокували на розмову з молодим дизайнером, авторкою «ляльок»:

— Інно, що можете розповісти про «маґодзи»?

— Маґодзи — це рукотворні ляльки, які виготовляли колись на Поділлі. Як казала моя бабця, тоді вірили: якщо діти бавляться ляльками-маґодзами, то в родині буде багато діток. А ще на Хмельниччині у с. Кітайгороді кажуть: «Вирядилася, як маґодза», очевидно, маючи на увазі своєрідність і неповторну виразність цієї ляльки. Мистецтвознавці, з якими я спілкувалася на тему ляльок, на жаль, нічого не знають про «маґодз». Ляльками я почала цікавитися не так і давно — три роки тому. Й несподівано для себе захопилася. Тобто не хочу тобі розповідати якісь вигадливі історії про несусвітні речі. А скажу так: я отримую велике задоволення, коли шию свої ляльки.

— Скільки часу потрібно, щоб пошити таку «маґодзу»? На виставці їх в тебе є десять.

— Приблизно місяць на кожну. Цю верету (Ткана вовняна спідниця на одній з ляльок. — Авт.) мені зробила моя прабабця. Але хочу застерегти, ці ляльки — більше інтерпретація, переосмислення національного строю, ніж народна автентика.

До слова, куратор виставки, доцент Львівської національної академії мистецтв Зеновія Шульга, зусиллями якої в світ вийшло три книжки, присвячені мистецтву текстилю, розповіла чимало цікавих і важливих речей:

— Зеновіє Михайлівно, скажіть, будь ласка, ці костюми на «маґодзах» — гарна стилізація чи все-таки реконструкція?

— Якщо говорити про історичну достовірність строю, то це чудово демонструє проект Юрія Мельничука «Ляльки в традиційному народному вбранні різних реґіонів України». Натомість Інна вільно творить образ національного строю, по-авторськи його переосмислюючи. Коли ж вас цікавить жива автентика, то її можна знайти в українських Карпатах і не тільки.

Сучасна молодь в таких селах, як Яворів і Соколівка, зовсім не нехтує національним весільним вбранням. Саме у весільному костюмі гуцули поєднали різні тенденції, які зараз можна спостерігати в Україні — використання автентичного національного строю, авторська інтерпретація народних мотивів і білі європеїзовані шати, розвівши ці тенденції по різних днях весільного ритуалу.

КІЛЬКА СЛІВ ПРО МИСТЕЦЬКУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

— Якби не фотографії в щойно виданих книгах, то просто б не повірила, що українська молодь все частіше надає перевагу національному весільному вбранню — чи то автентичному, чи стилізованому, не лише в Карпатах, але й у Львові, Києві. До створення таких костюмів долучилася когорта кращих професійних художників — Оксана Миронович, Надія Горак, Наталка Дяченко-Забашта, а також і Ви.

— Джерелом для створення робіт учасників виставки є українська національне мистецтво як самодіяльне, так і професійне. Саме тому впродовж восьми років кафедра текстилю проводить пленери в Карпатах. Там збереглася така архаїка — дерев’яна хата, в ній — від ліжників до рушників й навіть запахи — це справжній «живий музей». І найперше, що я кажу бабусям, які живуть там, — аби вони нічого не продавали! Думаю, що наше сучасне професійне мистецтво повинне творитися на національній культурі.

Не можна думати, що народне мистецтво — це просто примітив, бо воно є основою тієї доброї національної традиції, яку можна бачити в роботах О. Архипенка, С. Гординського, П. Холодного та інших, коли національне професійне мистецтво мало свою нішу в Європі й у світі.

Зараз ми хапаємося за якісь формальні речі, не розуміючи суті їхнього походження. Один наш знаменитий геніальний художник якось зробив цікавий перфоменс: спочатку кувалдою розбив фортепіано, на якому ще можна було й грати, а потім витирав вишитою сорочкою підлогу. Не заперечуючи свободи творчості, вважаю, що є речі сакральні, якими, може, і не варто так вільно оперувати. Тому що митець має відповідальність перед суспільством, оскільки собі не належить.

— Чому буде присвячений наступний пленер у Карпатах?

— Це вже буде дев’ятий пленер художнього текстилю із назвою «Лялька — образ моделі світу». Лялька як знак. Як символ. Як оберіг. Ми в Карпатах цього року пошукаємо прадавні ляльки, наповнені глибоким змістом. З давніх-давен вони були обрядовим символом, який використовували у магічних заклинаннях і містеріях. Відлуння цього залишилося й досі, скажімо, під час Різдвяних свят, Масляної чи Івана-Купала.

…Наші пленери є міжнародними, ми тісно співпрацюємо з художниками з Молдови, Росії, Польщі, Угорщини, Німеччини, Канади. Ручні ремесла, які формувалися впродовж усієї історії розвитку людства, акумулювали в собі найдосконаліші традиції багатьох поколінь людського роду. Науково-технічний прогрес, на жаль, поступово призвів до того, що багатьох народних промислів уже практично не існує.

Віднайти й зберегти рукотворне ремесло для майбутніх поколінь — чи не найважливіша мета науково-дослідної роботи арт-проектів: «Від чорного до білого, не фарбуючи» (нефарбовані матеріали), на другому «фарбувала сама природа» (технологія) використання натуральних барвників), третій — «Писанка», четвертий — «Рукотворна тканина в сучасному одязі», п’ятий — «Стебло, волокно, нитка» (плетіння)…

Є цілі пласти культури, на які перестали звертати увагу… Саме на цих пленерах можуть зустрітися й попрацювати разом такі непересічні особистості, як Ніна Саєнко, Катерина Сусак, Галина Забашта, Наталка Борисенко, Галина Кантор-Молотова, Ірина Вах, Ельвіра Чимортан-Волошин, Ірина Шух, Марта Токар, Олена Падовська та багато інших.

Результатом цієї багаторічної праці є навчально-методичний посібник «Рукотворна тканина. Традиції та сучасність», який щойно вийшов у світ і складається з трьох окремих книжок. Ці книжки, які Ви побачили, — це плід багаторічної співпраці між двома містами — Львовом і Сурдутом, коледжем російської культури ім. А. С. Знаменського, Українською недільною школою міста Сурдута та Львівською національною академією мистецтв.

Співпраці, здійсненої в межах таких проектів: «Писанка» (Україна — Росія), «Слов’янський хід» (Росія) і «Екологічний ракурс» (Україна). А вихід цих книжок у світ став можливим завдяки інтелектуальному потенціалу згаданих освітніх закладів, а також підтримці державних органів — департаменту культури, молодіжної політики і спорту в особі начальника управління культури м. Сурдута Ганни Литвин.

от POSTUP