Ксенія СОКУЛЬСЬКА, Подробиці

Не дивлячись на те, що до місцевих виборів залишилося всього лише декілька днів, політикум як і раніше лихоманить через дату іншого плебісциту. На цей раз в з’ясуванні того, коли українцям вибирати парламент, зійшлися на прю Верховна Рада і ЦВК. А арбітром повинен стати КСУ.

З того моменту, коли Конституційний Суд вирішив, що країна повинна повернутися до Основного закону 1996 року, парламентарії не перестають турбуватися про термін власних повноважень. Думки кардинально розділилися. Представникам владного табору найближчою виявилася позиція «Вибирали на п’ять років – п’ять років і правити», а, означає, на вибори вони збираються йти не раніше, ніж у 2012 році. Зате опозиції до вподоби сценарій, який передбачає максимально буквальне трактування Конституції, а тому предметом мріянь залишаються вибори «в останню неділю березня четвертого року повноважень». Єдність думок з цього питання поки що не передбачається. Але на стороні меншості раптом виступила Центральна виборча комісія.

Хоча дата наступних парламентських виборів залишається предметом політичних і юридичних суперечок, робити висновки за наслідками яких багато фахівців не ризикують, в Центрвиборчкомі вирішили узяти на озброєння жорстке слідування букві закону. Конституція-1996 передбачає чотирирічні повноваження і вибори в березні? Керівництво ЦВК не проти, і допускає, що запуск виборчого процесу вже в листопаді 2010 року – його прямий обов’язок. «Якщо хтось хоче висмикувати окремі статті і трактувати так, що одні діють, а інші ні — це глибоко помилково. Конституція діє відносно всіх суб’єктів правовідносин, і її верховенство забезпечується на всій території України. Це означає, що чергові вибори повинні відбутися 27 березня 2011 року», — переконаний в неприпустимості різночитань заступник голови ЦВК Андрій Магера. Втім, після здорового роздуму в Комісії вирішили піти шляхом меншого опору. Не оголошувати вибори своїм вольовим рішенням, а заздалегідь виклопотати думку Конституційного Суду.

Предметом пильного інтересу Центрвиборчкому і вірогідного аналізу КСУ обіцяє стати зміст статті 76 Основного закону. Бажання Центральної виборчої комісії з’ясувати, як довго повинен правити нинішній склад парламенту, який вибирали у момент дії «неконституційної» Конституції цілком передбачено – за теперішніх часів це мало не питання питань. Проте, деякі юристи вважають, що узявшись тлумачити «календарні» правила, судді можуть перевищити свої повноваження. «Механізм і дата виборів повинна визначатися Конституцією, а не рішенням КСУ… Тому що у такому разі можна дуже далеко зайти», — вважає Марина Ставнійчук. Не говорячи вже про те, що недавній вердикт міг мати вплив на ступінь довіри суспільства до Конституційного Суду.

Тим часом народні обранці КСУ, очевидно, довіряють цілком і повністю. В усякому разі, незабаром після анулювання результатів політреформи парламентарії разом з Міністерством юстиції вирішили підготувати проект поправок до Основного закону, який зміг би повернути назад окремі положення Конституції-2004. Головною метою була заявлена уніфікація термінів повноважень всіх представників обираної влади – до п’яти років. Сказано – зроблено: обіцяний законопроект був поставлений на порядок денний і відправлений на розгляд суддям. Але через кілька тижнів спільна ініціатива комуніста Адама Мартинюка, «регіонала» Олександра Єфремова і «литвинівця» Ігоря Шарова була відкликана. Офіційна точка зора оголосила причиною того, що відбувається, рішення тимчасової спеціальної комісії Ради з приведення законодавства у відповідність з «новою/старою» Конституцією. А основною проблемою запропонованого законопроекту залишалося те, що він не вирішував ускладнення готових до обрання місцевих органів влади і нинішнього складу ВРУ.

Після того, як депутати відкликали недосконалий проект закону, того ж дня вони прийняли до розгляду і відправили до Конституційного Суду документ, що, очевидно, вважається покращеною версією попереднього. У його тексті той же авторський колектив не тільки відточив формулювання, але і додав ще один важливий пункт – нова редакція «Перехідних положень». Всупереч турботам про долю регіональної влади, представників яких 31 жовтня належить вибрати на чотири, а не на бажані п’ять, років, на них дія обмовок не розповсюджується. Мета змін – зафіксувати дати наступних президентських і парламентських виборів. І якщо законопроект буде прийнятий, то главу держави українці обиратимуть в останню неділю березня 2015 року. А ось парламент – в останню неділю жовтня 2012-го. Чого і хотілося б досягти.

Заплановані поправки до Конституції не утілюють в життя мрії владного табору цілком і повністю. Так, при подібних розкладах реалізувати ідею Віктора Януковича про те, що було б непогано вибирати президента і парламент в один рік, не вийде – трирічна різниця перешкодить. З іншою синхронізацією справи йдуть приблизно так само. Але якщо одне завдання запропонована редакція Основного закону не виконує, то іншу проблему – вирішує цілком і повністю. За винятком того, що конституційні зміни – процес тривалий, і що вимагає не тільки схвалення КСУ, але і розгляду в ході двох парламентських сесій укупі з підсумковою підтримкою 300 депутатськими голосами. За планами ЦВК запустити, у разі потреби, вибори вже у наступному місяці ініціатива нардепів просто не встигає.

Цілком імовірно, що неспокій на тему «Та як же Конституційний Суд встигне!» виявиться безпідставним. В усякому разі, такої позиції дотримується глава парламенту. З одного боку, Володимир Литвин переконаний, що до другої половини листопада КСУ вже визначиться з висновком, з іншого боку – є і інші варіанти. «Скажу вам більше — навіть, якщо не буде роз’яснення КС, то у нас є інші можливості відрегулювати терміни виборчої кампанії, зробити їх такими, щоб донині прийняти зміни до Конституції 300 голосами, і одержати підпис президента», — уточнив спікер, відзначивши, що «все передбачено». При нинішньому стані справ «передбачливість» парламентаріїв, зацікавлених в зволіканні дати виборів, і справді дорогого коштує. Можливо, одним з простих варіантів затягування виборчого процесу може стати внесення «косметичних» поправок в закон про вибори народних депутатів – наприклад, в тих пунктах, які регламентують тривалість кампанії. Нагадаємо, в 2010 році тривалість місцевого «забігу» була скорочена до 50 днів. «Парламентське» законодавство можна переглянути за схожою схемою, хоча, безумовно, така мета не відмінить бажання владоможців провести глибші перетворення – повернути «мажоритарку», наприклад.

Які б схеми не розглядали обранці народу, не можна не відзначити, що ключову роль в з’ясуванні спірного питання знову прагнуть віддати конституційним суддям. Не виключено, що причиною тому служить переконаність можновладців у можливому результаті розгляду, – рішення про парламентські «тушки» і політреформу здаються непоганою ілюстрацією єдності думок трьох влад. І все-таки, доти, поки вердикт не винесений, залишається деякий ризик того, що призначений арбітр може сплутати карти сперечальників. Наприклад, визнає, що визначення дати виборів і термінів повноважень парламенту, чого хоче ЦВК, лежить поза сферою повноважень КСУ. Або вирішить, що народні депутати прагнуть до зайвого розширення своїх прав. Так, в 2003 році, коли предметом обговорення був один з варіантів майбутньої політреформи, що передбачала таким же, «перехідним, зразком вибори до парламенту в 2007 році (тобто, вважаючи від 2002-го – п’ять років), судді нарекли з приводу створення «прецеденту, який надалі може призвести до втрати парламентом України його ознак виборного представницького органу». Чи з’являться подібні зауваження зараз – важко сказати, адже ситуація інша. Та все ж з’ясування того, скільки повинен працювати «двохконституційний» парламент з кожним днем переливається все більш яскравими кольорами.

от POSTUP