Що виллють на українців під час виборчої кампанії 2010

Анна НОВИК, ПОСТУП

Всі завжди люблять повторювати те, що вибори повинні проходити під високим знаком якості. Найчастіше, принаймні в Україні, цього правила недотримується ніхто. Використати як найбільше брудних технологій, облити суперника брудом високого ґатунку, не гребувати ніякими методами, робити все, щоб тільки перемогти і досягнути власних цілей. Кампанія президентських виборів ще не встигла стартувати, як її вже охрестили найбруднішою за всю історію незалежної України. Вона ознаменувалася брудною антирекламою, гучними скандалами та резонансними справами в яких фігурували прізвища відомих політиків.

В українському політикумі сьогодні точиться війна всіх проти всіх і в цій війні переможців не буде, бо хто б не став, зрештою, Президентом, але війна продовжуватиметься далі. Жертвами цієї війни стануть пересічні громадяни, потенційний електорат, яких використовуватимуть або як автономний ресурс, або як дешеву робочу силу, або ж, просто, як канал для злиття всього передвиборчого сміття. Кампанія по забрудненню мозку лише розпочалася, а громадяни вже стомилися від набридливих облич відомих та й не дуже політиків сумнівного ґатунку, про який свідчить попередня практика перебування їх при владі.

Споживання політичної реклами

Заручившись підтримкою найрізноманітніших багатонаціональних політтехнологів, штабісти почали будувати грандіозні плани по захопленні електорату та вироблення способів маніпулювати його свідомістю. Перший етап успішно стартував – Україну завалило, буквально, масою білбордів, сітілайтів та іншого виду агітматеріалів. Власне, політичну рекламу можна поділити на два види: традиційну та новаторську. До новаторської відносять методи рекламування запозичені із сфери шоу-бізнесу, а саме благочинність, активне використання мережі Інтернет, різноманітні презентації, скандали, чутки, плітки, телефони (довіри, консультації, «гарячі лінії» тощо), ток-шоу, гламурні тусівки. До традиційної реклами політичного спектру відносять різного роду опитування та їх публічна презентація, зустрічі з електоратом, планові та робочі поїздки, пікети, марші протесту, листи виборцю, компанія «від дверей до дверей», контрпропаганда та компрометуючі матеріали, відеоролики, засоби наглядної агітації (плакати, наклейки, прапорці, рекламні щити тощо),пряма поштова розсилка.

Звісно ж, піддаючи всі ці методи детальному аналізу, фахівці прийшли до висновку, що міф про дієвість новаторських методів чомусь не діє в країнах колишнього соцтабору і набагато ефективнішими є методи традиційної політичної реклами. Але не переймайтеся, адже правило безкоштовних концертів перед виборами ніхто не скасовував. Та не варто думати, що виборча реклама – це лише розкручування позитивів про свого кандидата та популярне роз’яснення чому він найкращий. Суть виборчої кампанії полягає не лише в тому, щоб презентувати кандидата, як продукт унікальної пропозиції, але ще й зробити все можливе, щоб суперник не зміг презентувати себе в статусі такої пропозиції. Тому, найчастіше, в основу виборчої кампанії закладають принцип прямої боротьби проти суперника шляхом його повної дискредитації в очах виборця через антирекламу.

Політична антиреклама з’явилася вперше в 1956 році у США. Саме тоді в ході президентської передвиборчої кампанії команда штабу кандидата від демократів використала в якості антиреклами уривки із промови, які містили не виконані обіцянки діючого на той час Президента та кандидата від республіканців генерала Д. Єйзенхауера, які він давав в 1952 році і які не реалізував на протязі своєї каденції. Відеоролик супроводжувався своєрідним резюме: «Повторіть нам це ще раз, генерале!»

В Україні сьогодні саме антиреклама є найпопулярнішою. До цього методу вдалися й опоненти Тимошенко, коли розкритикували та почали придумувати глумливі салогани на варіацію «Вона працює». До цього методу нині вдається й «Єдиний центр», коли пропонує народу поставити конкретні питання до політиків, наприклад: «Запитай у Литвина: що крім нього потрібно країні?» Але опоненти, які аж надто часом захоплюються антирекламою забувають, що просто додатково піарять свого конкурента. Бувають такі випадки, коли штабісти самостійно формують своєму кандидату антирекламу з метою випередження суперників. Адже, звісно ж, краще подати той чи інший неприємний факт пов’язаний з кандидатом, і який все одно стане колись відомим, самому в потрібному руслі, ніж це зроблять опоненти у руслі вигідному їм.

Звісно ж, не слід забувати про те, що кожна політична реклама все ж знайде собі споживача, адже про смаки не сперечаються, але не варто купуватися на гарну обкладинку, можливо, варто зазирнути в передвиборчу програму і достеменно пересвідчитися, що саме цей кандидат достойний стати Президентом та представляти ваші права. Хоча у випадку передвиборчих програм, які як правило пишуться штабними політтехнологами, та, які перенасичені надто складною професійною термінологією, пересічному виборцю буде ще важче знайти свого кандидата, тому не слід забувати що істина в простоті, а не в барвистості.

Ставка на імідж

Кожен лідер повинен чимось вирізнятися, повинен бути харизматичним. Але де ж взяти харизму (дар Божий), коли її просто немає в кандидата. Все дуже просто. В ХХІ сторіччі значимість особистих зустрічей з виборцями, які як лакмусовий папірець допомагали виявити наявність в кандидата харизматичності, відходить на другий план, а тому не так важливо те, чи має кандидат іскру Божу, чи повністю її позбавлений, адже харизму сьогодні створюють штучно за допомогою цілої команди гримерів, стилістів, психологів, іміджмейкерів тощо. Таким чином, харизма повністю замінена політичним іміджем. Це пояснюється ще й тим, що харизму з екранів телевізорів не побачиш, а от імідж побачити можна.

Тому у сприйнятті візуального продукту слід бути обережним, адже кандидати часом зовсім не відповідають образам, які створювалися під них. Іміджмейкери намагаються максимально зблизити бажаний образ кандидата з його внутрішнім «я», а для цього потрібно вже детальніше розглянути його звички, вподобання та особисті позиції. Часто кандидат у створеному для нього іміджі почувається не зовсім некомфортно. Наглядним прикладом не вдало підібраного іміджу є Віктор Янукович, який ось вже стільки років поспіль намагається зжитися з запропонованим йому образом високоосвіченого інтелектуала, який регулярно займається самоосвітою і якому так нічого й не вдається.

Нажаль, іміджмейкери не враховують той факт, що характеристики, які дозволяють приймати попередні висновки про людину при першій зустрічі та й формувати подальше враження про неї розміщуються в наступному порядку: 7% — зміст промови; 38% — тембр голосу; 55% — це зовнішність. Тому політикам варто виглядати презентабельно та бути охайно вбраними, зі смаком підібраними речима, але й не варто забувати, що чим більше на тобі модного брендового одягу – тим далі ти від свого виборця. Не повинно бути місця й фамільярності, нахабству та відвертому хамству. Адже ти в першу чергу політик, а не торговець на ринку, що може собі дозволити збирати та розпускати плітки, говорити всілякі дурниці перед великими аудиторіями. Презентабельність – це запорука успіху, вміння себе правильно подати – це ознака розуму. Сьогодні в суспільстві є попит на лідера інтелігента з аристократичними манерами, а не на маргіналів, які вишукуючи ознаки свого епатажу дозволяючи собі непристойно жартувати та поводитись швидше, як артист цирку, а не представник тієї чи іншої політичної сили, штовхаючи народу під виглядом пишної промови звичайнісінький сухий популізм. Ще в українській політиці бракує жінок, які б собою демонстрували всю прекрасність та витонченість манер українського жіноцтва, а не вигукували з трибун дурнуваті промови, які жодним чином не в’яжуться навіть у власній логіці. Нажаль, жіноча частина українського політикуму забула про те, що часи коли країною могли управляти й доярки й колгоспниці давно минули, а від так, якщо ви вже претендуєте на статус інтелігентної панянки, то поводьте себе відповідно і так само виглядайте. Словом, у нас немає відчуття того, де закінчується межа абсурду і починається межа серйозної та відповідальної політики.

Тішити в даному випадку може одне, що кандидати порядно мусять витрясти власні, а може й не власні, кишені для того, щоб ефектніше заявити про себе. Заодно не шкодуватимуть коштів і на те, щоб на їх опонентів було вилито потік тільки високоякісного бруду. Шкода тільки, що під час взаємного обливання брудом вищого ґатунку, бризки летітимуть на пересічних українців, так як це сталося у випадку скандалу в Артеці, адже найбільше бруду полилося на невинних дітей. І захиститися від цього в українців немає ніяких шансів, треба просто перечекати вибори, або ж не дивитися телевізор, не читати газет і взагалі не виходити з дому.

от POSTUP